"Олесь Гончар. Тронка (Укр.)" - читать интересную книгу авторавечорами у темряву найдальших кошар. План кiнопрокату даю, куди посилають
- ┐ду. Ось i зараз, друзi мо┐, мушу покинути вас, ┐ду згiдно з одержаним нарядом... - пдеш, та все на одному мiсцi,- зирка║ Вiталiй на стiлець, що на ньому верхи поколиху║ться Гриня. - Я цiную, товаришу Рясний, наявне в тобi почуття гумору,- зверхньо вiдзнача║ Гриня.- Ставитись до всього на свiтi з гуморком - в цьому самозахист i мудрiсть людини нашого часу. Отже, ти, отроче, на порозi мудростi... Всесвiт великий i рiзноманiтний: однi тiла перебувають у станi плазми, другi в станi закам'янiлостi, тобi ж подоба║ться бути в станi життя, так? - Так. - В тво┐й душi саме бродять лiричнi позитивнi заряди... Вгадав? - Вгадав. - I зоряний ефiр ночами слуха║ твою на┐вну пiсню кохання? - Вiдчепись,- сказав Вiталiй сердито, вiдчувши в цьому натяк на його вчорашн║ звертання до Тонi. Мамайчук, реготнувши, продекламував: - "О, змiцнiте мене вином, освiжiть мене яблуками: вiд любовi знемагаю!.." Звiдки це? - З "Пiснi пiсень",- пiдказав Сашко. - "Ви не дивiтесь, що я смуглява,- се сонце мене осмалило... Я смуглява собi та гарна, мов тi намети Кедарськi, мов килими в Соломона..." А це? - I це звiдти,- притамував усмiшку Вiталiй. - Вiрно, юначе! Отже, ти сто┐ш уже на порi молочно┐ стиглостi... Рiдна школа незабаром випха║ тебе в бiлий свiт з атестатом зрiлостi... Пiсля не┐ - Видно буде. - При вступi до iнституту тепер, як вiдомо, вимага║ться трудовий стаж... Але не думаю, що ти, мов останнiй плебей, будеш многотерпеливо той стаж добувати! На щастя, в тебе ║ реальна змога скоротити сво┐ митарства... - Що ти ма║ш на увазi? - нахмурився Вiталiй. - Ти не хмурся... Ти смiйся вiд щастя! Дай менi таку матусю, що й депутатка, що i в областi, як у себе вдома, не бачити б вам цього Мамайчука тут! Сашко глянув на нього з-пiд хвилi розтрiпаного чуба: - Погано ж ти зна║ш його матусю. - Що? - видивився на радиста Мамайчук.- Я за не┐ голосував! Голос за не┐ вiддав i притому - щиро. Заступниця сiрих! Борець за мрiю. Все це так. Але ж вона - ще й мати! А ти,- вiн глянув на Вiталика,улюблений мамин синок. - Я не мамин. - А чий? - Я материн. - Сутi це не мiня║. Ти, згiдно, з законами природи, найдорожча для не┐ iстота, тобi мусить бути ясно, що з цього виплива║... - Не ясно,- скривився в недобрiй усмiшцi Вiталiй.Може, поясниш? - Без не┐ ти, хлопче, нуль у всесвiтi. Розшолопав? Круглий нуль - з власного гiркого досвiду свiдчу. Отже, йди, падай перед нею на чотири костi, проси. Iнакше не бачити тобi не те що кораблебудiвного, а й |
|
|