"Олесь Гончар. Тронка (Укр.)" - читать интересную книгу автора

вечорами у темряву найдальших кошар. План кiнопрокату даю, куди посилають
- ┐ду. Ось i зараз, друзi мо┐, мушу покинути вас, ┐ду згiдно з одержаним
нарядом...
- пдеш, та все на одному мiсцi,- зирка║ Вiталiй на стiлець, що на ньому
верхи поколиху║ться Гриня.
- Я цiную, товаришу Рясний, наявне в тобi почуття гумору,- зверхньо
вiдзнача║ Гриня.- Ставитись до всього на свiтi з гуморком - в цьому
самозахист i мудрiсть людини нашого часу. Отже, ти, отроче, на порозi
мудростi... Всесвiт великий i рiзноманiтний: однi тiла перебувають у станi
плазми, другi в станi закам'янiлостi, тобi ж подоба║ться бути в станi
життя, так?
- Так.
- В тво┐й душi саме бродять лiричнi позитивнi заряди... Вгадав?
- Вгадав.
- I зоряний ефiр ночами слуха║ твою на┐вну пiсню кохання?
- Вiдчепись,- сказав Вiталiй сердито, вiдчувши в цьому натяк на його
вчорашн║ звертання до Тонi. Мамайчук, реготнувши, продекламував:
- "О, змiцнiте мене вином, освiжiть мене яблуками: вiд любовi
знемагаю!.." Звiдки це?
- З "Пiснi пiсень",- пiдказав Сашко.
- "Ви не дивiтесь, що я смуглява,- се сонце мене осмалило... Я смуглява
собi та гарна, мов тi намети Кедарськi, мов килими в Соломона..." А це?
- I це звiдти,- притамував усмiшку Вiталiй.
- Вiрно, юначе! Отже, ти сто┐ш уже на порi молочно┐ стиглостi... Рiдна
школа незабаром випха║ тебе в бiлий свiт з атестатом зрiлостi... Пiсля не┐
- куди, якщо не секрет?
- Видно буде.
- При вступi до iнституту тепер, як вiдомо, вимага║ться трудовий
стаж... Але не думаю, що ти, мов останнiй плебей, будеш многотерпеливо той
стаж добувати! На щастя, в тебе ║ реальна змога скоротити сво┐
митарства...
- Що ти ма║ш на увазi? - нахмурився Вiталiй.
- Ти не хмурся... Ти смiйся вiд щастя! Дай менi таку матусю, що й
депутатка, що i в областi, як у себе вдома, не бачити б вам цього
Мамайчука тут!
Сашко глянув на нього з-пiд хвилi розтрiпаного чуба:
- Погано ж ти зна║ш його матусю.
- Що? - видивився на радиста Мамайчук.- Я за не┐ голосував! Голос за
не┐ вiддав i притому - щиро. Заступниця сiрих! Борець за мрiю. Все це так.
Але ж вона - ще й мати! А ти,- вiн глянув на Вiталика,улюблений мамин
синок.
- Я не мамин.
- А чий?
- Я материн.
- Сутi це не мiня║. Ти, згiдно, з законами природи, найдорожча для не┐
iстота, тобi мусить бути ясно, що з цього виплива║...
- Не ясно,- скривився в недобрiй усмiшцi Вiталiй.Може, поясниш?
- Без не┐ ти, хлопче, нуль у всесвiтi. Розшолопав? Круглий нуль - з
власного гiркого досвiду свiдчу. Отже, йди, падай перед нею на чотири
костi, проси. Iнакше не бачити тобi не те що кораблебудiвного, а й