"Олесь Гончар. Тронка (Укр.)" - читать интересную книгу автора

зачуханого якого-небудь технiкуму... А так буде зовсiм просто: вона ┐де до
мiста. Твердо стука║ в дверi до товариша ректора. Товариш ректор - весь
увага до товаришки Рясно┐. Слуха║. Вислухову║, i, поки точиться бесiда, у
списку навпроти твого iменi з'явля║ться отака маленька-маленька, як макове
зерно, цяточка... Нiби муха наслiдила. I все! Твоя доля тi║ю цяточкою
вирiшена. Ти прийнятий! З чим я тебе й вiтаю наперед!
- Погано ж ти зна║ш, товаришу виборець, i свою депутатку, i ┐┐ сина,-
знову каже Сашко.
- Ах, я не вгадав? Вiн не визна║ протекцiй? Вiн ненавидить блати?.. Вiн
хоче по-чесному, хоче самостiйно розв'язувати формули життя з багатьма
невiдомими?.. Чи не так, любий наш Архiмедику?
Вiталiй досадливе покушував губу:
- Ти ясновидець.
- Юний мiй друже! Вхопиш мене за оцю шляхетну бороду, якщо стрiчка
подiй розгортатиметься всупереч мо┐м прогнозам,- каже Гриня i погладжу║
рукою свiтло-руде пуховиння, яке вiн ото назива║ бородою.
Той пух - то протест Гринi, протест i недовiра, яку вiн виявля║
завiдувачевi робкоопу товаришу Мажарi. Щедрий на обiцянки, Мажара мав
необережнiсть публiчно пообiцяти найближчим часом вiдкрити в радгоспi
перукарню, i Мамайчук, впiймавши його на словi, заявив, що не голитиметься
доти, доки перукарня не буде-таки вiдкрита, i справа зараз оберта║ться
так, що весь радгосп стежить за цим нерiвним ┐хнiм по║динком, а завiдувач
робкоопу щоразу хова║ться, як побачить хоч здалеку молоду Мамайчукову
бороду. Коли Гриня як правий захисник команди вибiга║ на поле стадiону, то
й Вiталiй, i Сашко, i весь стадiон кричать йому:
- Вiва Куба!
Сашковi милицi так i танцюють тодi в повiтрi вiд захвату та ентузiазму,
а зараз радист погляда║ на випнуту вперед Мамайчукову бороду трохи навiть
iронiчно...
В коридорi чути швидкi дiвочi кроки, i у вiдхиленi дверi зазира║
Неля-секретарка:
- Гриню! Пахом Хрисантович сердиться, що ти й досi не по┐хав.
- Передай: виходжу на орбiту,- i Мамайчук справдi пiдводиться.-
Попутно, може, де-небудь i на тузлук наскочу. Недоварене м'ясо - примiтив,
а яка ┐жа! Як на людину вплива║! Пiсля тузлука менi завжди боротись
хочеться... Ну, честь працi! - кида║ вiн хлопцям i неквапом виходить на
вулицю до свого фургона.
Цей агiтфургон, бiля якого Мамайчук i швець, i жнець, цiлими днями
гаса║ по вiддiлках або кушпелить грейдером аж у райцентр за новою
кiнострiчкою чи в якихось iнших справах, бо хоч завдання фургона -
передусiм культурно обслуговувати вiддаленi кошари, ферми та вiддiлки,
проте господаревi його доводиться виконувати ще й безлiч iнших доручень,
бути якраз отим "старшим, куди пошлють". Ось i зараз Гринi дорога
стелеться неблизька, треба ┐хати в радгосп "Приморський чабан", з яким
вони змагаються, одначе Гриня не був би Гринею, якби вiн, ви┐хавши в степ,
не завернув ще й на птахарню, а там, тiльки вилiзши з кабiни фургона i
ступивши в бiле куряче царство, вiн уже ошелешу║ дiвчат-пташниць улюбленим
сво┐м запитанням:
- Для чого ви iсну║те, чи то пак живете? Це така вже в нього звичка
сiкатись з цим запитанням до кожного.