"Олесь Гончар. Тронка (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Спiвай, батю, вона довга,- каже син i, залишивши батька, спокiйно
пряму║ до чайно┐.
Тiльки вiн зайшов у чайну - чиясь винувато-зсутулена спина шурхнула на
кухню, за всiма ознаками то вiдбув чорним ходом товариш Мажара, голова
робкоопу. Адже нiчим природу не зупинити: молода Гринина борода росте...
Все, з чим Гриня стика║ться в чайнiй, мовби навмисне створене для того,
щоб вивести його з душевно┐ рiвноваги, з йогiвського супокою. У вiддiленiм
вiд залу марлевим запиналом закапелку, де висить умивальник, поналивано й
брудно. Рушник висить на гвiздку такий, що його гидко взяти в руки. А ще
гидкiше дивитись на отого чвару-п'янюгу, що самотньо варзлякае в кутку
залу: то Тамарин чоловiк. В нього нiс - як рубильник, вiн клю║ в тарiлку
тим носом i щось бубонить погрозливо...
Обслуговувати себе тут треба самому, всюди тепер самообслуговування, i
з усiх робiтникiв радгоспу офiцiантка робить виняток лише для
Мамайчука-старшого як iнвалiда вiйни, ветерана. Що ж до
Мамайчука-молодшого, то... взявши алюмiнi║ву тацю, Гриня пiдходить до
видачi, але й тут його зустрiча║ тiльки розчарування: того нема, а те
закiнчилось. Холодний жилавий гуляш та компот - це все, що зосталось на
твою долю, i навiть на це зазiхають мухи, вiд яких ти мусиш весь час
вiдбиватись. Який це треба мати гарт, щоб при таких наступах на твою
витримку не грюкати кулаком по столу й не вимагати книгу скарг. А
скаржитись хочеться. На все. На гуляш, на рушник, на отих розвезених по
стiнi р║пiнських "Запорожцiв", що так само, як i замашнi брехуни-мисливцi
Перова, покликанi прикрашати кожну степову чайну. Чому така убогiсть уяви?
Чому така обмеженiсть вибору? Для всiх чайних, якi тiльки ║ в районi,
постача║ цi бездарнi копi┐ якийсь халтурник з обласного центру, з
упертiстю манiяка просува║ сво║ ерзац-мистецтво в маси... I нiхто його за
халтуру до суду не тягне!
Вхопивши гуляшу, Гриня кривиться: стiльки в ньому перцю, що в ротi
горить.
- Стронцiй да║те замiсть приправи? - зверта║ться вiн до офiцiантки, що
прибира║ посуд iз столiв.
Ця офiцiантка Клава, старша дочка Горпищенкова, тiльки й скрашу║ цей
похмурий заклад сво┐ми плавкими рухами та терплячою до всього привiтною
усмiшкою. Вона вже, зда║ться, звикла до нарiкань, до скарг, до бубонiння i
без крайньо┐ потреби не ув'язу║ться з вiдвiдувачами в суперечки. Всiм не
догодиш. Лаються - перемовч. Гринi ж вона просто спiвчува║. В ротi палить?
Певне, йому дiстався самий перець, що осiв на дно.
- Запий, Гриню, компотом... Воно пройде. Гуркiт з кутка привернув'пхню
увагу. То технiк по штучному осiменiнню прогуркотiв стiльцем по пiдлозi,
ледве не впав, але знову прибрав бiльш-менш сидячого положення i вже
куня║.
- Нiчого ж я йому, крiм компоту, й не давала,- тихцем виправду║ться
Клава, киваючи в той бiк,- а вже п'яний.
- То вiн ще вiд спирту лабораторного п'яний,набурмосено кида║ Гриня.
Кiнчивши клопоти з посудом, Клава присiда║ навпроти Гринi, що таки
закiнчу║ свiй вогненний гуляш.
- Де був, що бачив, Гриню? - з цiкавiстю розпиту║ вона.- Скат спустив
по дорозi, чи чого ти такий невеселий вернувсь?
- Скат - це дрiбниця буття, Клаво. Вивчаю походження хамства людського,