"Олесь Гончар. Тронка (Укр.)" - читать интересную книгу автора - Спiвай, батю, вона довга,- каже син i, залишивши батька, спокiйно
пряму║ до чайно┐. Тiльки вiн зайшов у чайну - чиясь винувато-зсутулена спина шурхнула на кухню, за всiма ознаками то вiдбув чорним ходом товариш Мажара, голова робкоопу. Адже нiчим природу не зупинити: молода Гринина борода росте... Все, з чим Гриня стика║ться в чайнiй, мовби навмисне створене для того, щоб вивести його з душевно┐ рiвноваги, з йогiвського супокою. У вiддiленiм вiд залу марлевим запиналом закапелку, де висить умивальник, поналивано й брудно. Рушник висить на гвiздку такий, що його гидко взяти в руки. А ще гидкiше дивитись на отого чвару-п'янюгу, що самотньо варзлякае в кутку залу: то Тамарин чоловiк. В нього нiс - як рубильник, вiн клю║ в тарiлку тим носом i щось бубонить погрозливо... Обслуговувати себе тут треба самому, всюди тепер самообслуговування, i з усiх робiтникiв радгоспу офiцiантка робить виняток лише для Мамайчука-старшого як iнвалiда вiйни, ветерана. Що ж до Мамайчука-молодшого, то... взявши алюмiнi║ву тацю, Гриня пiдходить до видачi, але й тут його зустрiча║ тiльки розчарування: того нема, а те закiнчилось. Холодний жилавий гуляш та компот - це все, що зосталось на твою долю, i навiть на це зазiхають мухи, вiд яких ти мусиш весь час вiдбиватись. Який це треба мати гарт, щоб при таких наступах на твою витримку не грюкати кулаком по столу й не вимагати книгу скарг. А скаржитись хочеться. На все. На гуляш, на рушник, на отих розвезених по стiнi р║пiнських "Запорожцiв", що так само, як i замашнi брехуни-мисливцi Перова, покликанi прикрашати кожну степову чайну. Чому така убогiсть уяви? Чому така обмеженiсть вибору? Для всiх чайних, якi тiльки ║ в районi, упертiстю манiяка просува║ сво║ ерзац-мистецтво в маси... I нiхто його за халтуру до суду не тягне! Вхопивши гуляшу, Гриня кривиться: стiльки в ньому перцю, що в ротi горить. - Стронцiй да║те замiсть приправи? - зверта║ться вiн до офiцiантки, що прибира║ посуд iз столiв. Ця офiцiантка Клава, старша дочка Горпищенкова, тiльки й скрашу║ цей похмурий заклад сво┐ми плавкими рухами та терплячою до всього привiтною усмiшкою. Вона вже, зда║ться, звикла до нарiкань, до скарг, до бубонiння i без крайньо┐ потреби не ув'язу║ться з вiдвiдувачами в суперечки. Всiм не догодиш. Лаються - перемовч. Гринi ж вона просто спiвчува║. В ротi палить? Певне, йому дiстався самий перець, що осiв на дно. - Запий, Гриню, компотом... Воно пройде. Гуркiт з кутка привернув'пхню увагу. То технiк по штучному осiменiнню прогуркотiв стiльцем по пiдлозi, ледве не впав, але знову прибрав бiльш-менш сидячого положення i вже куня║. - Нiчого ж я йому, крiм компоту, й не давала,- тихцем виправду║ться Клава, киваючи в той бiк,- а вже п'яний. - То вiн ще вiд спирту лабораторного п'яний,набурмосено кида║ Гриня. Кiнчивши клопоти з посудом, Клава присiда║ навпроти Гринi, що таки закiнчу║ свiй вогненний гуляш. - Де був, що бачив, Гриню? - з цiкавiстю розпиту║ вона.- Скат спустив по дорозi, чи чого ти такий невеселий вернувсь? - Скат - це дрiбниця буття, Клаво. Вивчаю походження хамства людського, |
|
|