"Михаил Грешнов. Останнiй неандерталець (укр) " - читать интересную книгу автора

країна..." Жаль, що машину веде не вiн, Перес Хуан Марiя, вiн би збив пиху з
цього янкi!..
Мiстер Мегг також у цю хвилину мiркував про землю, про вибухи. Добре
придумано - випробовувати бомбу в Атакамi, мiж океаном i Андами. Вiтри дмуть
з материка, дощiв майже не буває. Радiоактивний порох вiднесло в океан. Коли
щось i попало в гори, то нiкому не завдасть шкоди, хiба що приблудним
iндiянам... Мiстер Мегг бачив знiмок "The heart of desert", зроблений з
лiтака: на тлi пiскiв - чорна рвана рана. "На згадку, - посмiхнувся мiстер
Мегг. - А паршивим чiлiйцям кинуть подачку..."
Дверi в кабiну пiлотiв щiльно зачинено. Але й там свої думи, свої
проблеми.
- Лiтака тобi не шкода? - питає Мiгуеля Францiско.
- Мотлох! - каже Мiгуель i рiзко переводить важiль на себе.
Машину трусонуло. Мiстер Мегг втратив рiвновагу i вдарився головою об
спинку сидiння. Лiтак нахилило, мiстера Мегга вiдiрвало вiд пiдлоги, кинуло
вбiк, вiн мало не вибив плечем iлюмiнатор. Дверi з пiлотської кабiни
розчинилися. У свiтлому прямокутнику, який здався мiстеру Меггу ромбом, бо
машина все ще не вирiвнялась, стояв Францiско.
- Аварiя! - крикнув вiн i кинувся допомагати мiстеровi Меггу вибратися
з сидiння.
Лiтак робив гарячковi спроби вирiвнятися, його трясло, наче в
лихоманцi. Але вiн i далi плив на боку, i, коли мiстер Мегг з допомогою
Францiско вибрався нарештi з сидiння, вони пiшли до дверей по стiнцi -
iлюмiнатори лежали на їхньому шляху, мов пришитi гудзики. Мiстер Мегг мав
мiцнi нерви, вiн не злякався, йому навiть здалося кумедним, що вони йдуть по
стiнцi, а iлюмiнатори пiд ногами схожi на гудзики. Та коли Францiско смикнув
на себе дверi i в кабiну, нiби з шахти, ринув вiтер, мiстер Мегг завагався.
- Плигайте! - крикнув Францiско. Мiстер Мегг уперся руками в одвiрок.
- Ну, - квапив Францiско, - смiливiше! Парашут розкриється сам!
Мiстер Мегг усе ще зволiкав. Францiско пхнув його пiд колiно черевиком,
у Мегга пiдломилися ноги, i вiн пiрнув у темряву, немов у воду.
Якусь мить йому здавалося, нiби вiн летить поряд з машиною. Чи не
зачепився парашут? Але ось залiзний птах промчав вище, полетiв уперед. Щось
величезне, кругле спалахнуло в небi, бухнуло, наче пострiл. Мiстер Мегг
вiдчув ривок i загойдався на стропах. Гуркiт лiтака пронiсся над головою:
повiтря процiджувалося крiзь купол. Це заспокоювало мiстера Мегга.
"Нормально!" - подумав вiн, йому й ранiше доводилося спускатися на парашутi.
От тiльки не видко землi, та вона все одно дасть про себе знати прохолодою
чи пахощами лiсу. Тодi вiн пiдiбгає ноги, спружинить i благополучно
приземлиться. Мiстер Мегг твердо вiрив у свою щасливу зiрку. Пiлоти, певно,
теж уже покинули машину. Можливо, мiстер Мегг ще зустрiнеться з ними. Що ж
сталося з лiтаком?.. Але тут вiн згадав, куди i з якою метою летiв, i
настрiй йому зiпсувався. Проте вiн одразу ж фiлософськи заспокоїв себе:
могло бути гiрше...

Земля зустрiла мiстера Мегга теплом, як з потухлої, але ще не
остудженої печi: за день вона не встигла охолонути вiд сонця... Унизу було
темно. Зверху теж темно,- небо суцiль запнули хмари,- але за цiєю пiтьмою
вгадувалися зорi, небо здавалося сiрим. Коло парашута свiтлiло великим
самотнiм оком, що дивиться униз i нiчого не бачить. Людина теж нiчого не