"Михаил Грешнов. Останнiй неандерталець (укр) " - читать интересную книгу автора

[Image004]


ТИСЯЧУ РАЗIВ НАРОДЖЕНИЙ


Старий парк Iнституту мозку та умовних рефлексiв шумiв глухо й
непривiтно. Вiтер кружляв помiж дерев, припадав до землi, шугав уздовж алеї,
примушуючи Шлезiнгера горбити плечi. Листя падало в темряву, шелестiло пiд
ногами, викликало спогади про минуле...
Було близько першої ночi, але в iнститутi все ще працювали. Свiтилася
лабораторiя Хейфiтца, вiдсвiчували зеленим вiкна в кабiнетi директора
Шваббе. А нагорi, пiд дахом, мружилися в пiтьму чотири видовжених вiкна
кiмнати асистентiв.
Шлезiнгер знав напевно, що директор пише промову, до завтрашньої вченої
ради, де йому, Отто Шлезiнгеру, доведеться грати першу скрипку. Хейфiтц
вивчає проблеми пiдсвiдомостi, а в асистентськiй Палескi й Теодор
роздивляються енцефалограми орангутанга Iкара. Мабуть, запустили роботу за
кiлька днiв i тепер наздоганяють втрачене, iнакше Теодор, зять Шваббе, давно
сидiв би вдома.
В iнститут можна зайти будь-коли, вдень i вночi. Такий порядок.
Шлезiнгер теж любив працювати ночами. Але зараз вiн до iнституту не пiде,
поки не згаснуть вiкна в кабiнетi директора. Ця затримка прикра й недоречна.
Та поки Шваббе не пiде додому, Шлезiнгер не ступить на схiдцi пiд'їзду. Нi,
вiн не боїться директора. Вiн нiкого не боїться. Але зараз йому треба побути
одному.
Завернувши в бiчну алею, Шлезiнгер iде геть. Холодне листя торкається
його обличчя. Може, воно заспокоює його? Може, хоче зiгрiтися вiд людського
подиху? Ах, якби хоч трохи тепла цьому холодному, холодному свiту!
Як усякий добропорядний нiмець, Шлезiнгер був трохи сентиментальний i,
як усякий сучасний добропорядний нiмець, ненавидiв у собi цю
сентиментальнiсть. Вiн бачив, так роблять усi. Серед обчислювальних машин,
серед жорстких, мов приводнi паси, перфокарт, сентиментальнiсть i людянiсть
були надто старомоднi. Тi, хто вмiв їх придушувати в собi (хоча, як думав
Шлезiнгер, не зовсiм), ставали схожими на Шваббе. Для них не було
нерозв'язаних питань, вони бачили свiт у двох тонах, як чорно-бiлу
фотографiю. Можливо, так жити простiше, поступливiше? Можливо. Однак
Шлезiнгер до iнституту не пiде, поки не згаснуть три зелених вiкна.

Вiдкриття Шлезiнгер зробив випадково. У кожнiй пачцi енцефалограм, що
надходили з лабораторiї, одна чи двi мали нечiтку лiнiю. До цього в
iнститутi звикли; розмитий контур пояснювали недосконалiстю апаратури. Хоч
якi точнi були прилади, та справу доводилося мати ще з тоншим iнструментом -
мозком. Енцефалограми з розмитою лiнiєю нещадно бракувалися. Нiкому й на
думку не спадало пов'язати нечiткi лiнiї з бiологiчною основою експерименту.
Наприклад, з тим, що на потiк електронiв, що подаються в мозок по дроту,
нашаровується природний електричний струм, i коли частота штучного струму не
спiвпадала з природним, лiнiї енцефалограм виходили розмитими. Нiхто не