"Михаил Грешнов. Останнiй неандерталець (укр) " - читать интересную книгу автора

капiтана:
- Нi, ви послухайте, Шеррi (вiн так i сказав: Шеррi, без чину й
звання), тут буде стайня для огирiв, i я вас прокатаю - ось так...
Вiн пiдскочив, вигнув шию i, хвицнувши, як жеребець, ногою, заiржав
просто в обличчя капiтановi.
Це виглядало страшно, непоштиво. На мить усi остовпiли, потiм - нiби за
командою - розреготалися. Присiдали, хапалися за животи, перегиналися
навпiл, реготали, повискуючи до гикавки...
Мiтчелла вiдвели. До ракети приставили нового вартового, непитущого Джо
Вудхауза. Але ще довго в рiзних кiнцях табору не вщухав регiт...

Бiлл Хоуз замовк, пiднiс до рота кухоль, вихилив одним духом. Руки його
тремтiли, обличчя кривилося. Здавалося, його вхопить припадок.
- На цьому не скiнчилося, - опанував вiн себе. - Але те, що почалося, -
страшнiше за чортову карусель.
Надвечiр ми знову зiйшлися до майданчика, де стримiла в небо, мов
поганський бог, Тапi. Бiля її пiднiжжя, захлинаючись вiд задишки, плазував
статечний непитущий Джо Вудхауз. Скинувши автомата й обмундирування, вiн
рачкував i гавкав по-собачому.
Нас пойняв страх. Ми тупцювали, мов череда худоби в загорожi, i
дивились на товариша, а вiн поводив навколо налитими кров'ю очима i гарчав
на нас, не пiдпускаючи близько. Коли його схопили, кусався i скавчав
тоненько, наганяючи на кожного мерзлякуватий жах.
Капiтан Шеррi зiбрав нас i сказав:
- Якщо помiчу щось таке, як у Мiтчелла i Джо, - накажу обшукати всiх до
одного. Роздобуваєте сухий спирт?.. Знайду таблетки, - бога беру свiдком, -
розстрiляю!
Цi слова заспокоїли нас. Звичайно, мiркували ми, в усьому винен сухий
спирт. I спека теж. Капiтан виголосив правильну промову, i коли взяв бога за
свiдка, - розстрiляє неодмiнно.
До ночi табiр ущух, але я заснути не мiг: перед очима стояло дурне
обличчя Мiтчелла, вищирений рот Джо. Я крутився на лiжку, як раптом увiйшов
Джiммi. Злодiйкувато озираючись, нечутно пiдiйшов до мене:
- Бiлл, вона свiтиться...
- Хто?
- Свiтиться, Бiлл...
- Хто? Кажи!
- Ракета!
При цих словах Джiммi подивився так, що в мене мороз пiшов по спинi.
- Джiммi, тобi нездужається. Пiди спочинь, - сказав я i одвернувся до
стiни.
Але Джiммi не пiшов. Вiн нерiшуче переступав з ноги на ногу i нарештi
торкнувся мого плеча:
- Бiлл. Я... ти знаєш, я боюсь...
- Чого? - пiдскочив я на лiжку.
Губи Джiммi тремтiли, на скронях ряснiв пiт, вiн боязко шепотiв:
- Цiєї клятої Тапi, Бiлл. Вона свiтиться, ходiмо, поглянеш!
Нiч була темна, наче притрушена сажею; до майданчика ми дiсталися
навпомацки. Два ряди ракет погрожували небу чорними пальцями, а перед ними
висiло у повiтрi кошлате чудовисько i дихало, пульсувало спалахами зеленого