"Марина Гримич. Варфоломi¦ва нiч (укр) " - читать интересную книгу автора

Потiм Павло Iванович розповiдав про себе: як вiн народився у київському
пологовому будинку з вiкнами на зоопарк. I нiколи вiн не думав, "що людське
суспiльство - це той самий зоопарк, де кожна людина живе по сутi в неволi,
де панують твариннi i звiрячi iнстинкти, де панує закон джунглiв i жорстока
боротьба за виживання". Потiм вiн розповiдав про навчання у школi, про тяжку
вчительську працю, про свого батька-вчителя i про те, що сьогоднi, на жаль,
цю працю не поцiновано належним чином. I дарма. Як держава не розумiє, що не
чиновники, а вчителi кують майбутнє держави, виховуючи молоде поколiння?
"Ну, хiба я не правий?"
Учителi прихильно кивали. Часом навiть плескали. Вони також поступово
ставали симпатинами Павла Iвановича. А це вже щось. На селi до них
дослухаються.
Пiсля того Павло Iванович розповiдав про свою маму. її батькiв було
репресовано. Доньку "ворогiв народу" за iронiєю долi удочерив слiдчий, який
вiв справу її батькiв. Совiсть замучила. Та й бездiтний вiн був. Iван
Єфремович був дядько суворий, проте дiвчинку любив усiм серцем. По-своєму,
але любив. "По-своєму" - це значить, що раз на тиждень гладив її по головi i
питав, що їй купити. А дiвчинка настiльки його боялася, що казала у
вiдповiдь: "Нiчого". Вiн вiрив їй i нiчого не купляв. Зате з мачухою Iдеї
Iванiвнi не повезло. Та її ненавидiла лютою ненавистю. Пiсля того, як Iван
Єфремович гладив її по головi, вона тихенько в кухнi боляче щипала її. Iван
Єфремович запив. А невдовзi повiсився. Мачуху спаралiзувало. Iдея Iванiвна,
знову ж таки за iронiєю долi, доглядала до смертi жiнку, яка все життя її
люто ненавидiла, разом з мачушиною молодшою зведеною сестрою - Мiлкою. Та
працювала в ресторанi i вела не дуже правильний спосiб життя. Зате
"Iдейотку" (так вона нiжно називала дiвчинку Iдею) просто обожнювала:
годувала ЇЇ недоїдками з ресторану i перешивала на неї свої недоноски. Мiлка
заразила Iдею своїм гумором. Саме завдяки їй Iдея виросла не обiзленою на
життя, не заздрiсною, а веселою i компанiйською.
А наостанок наш молодий герой виголошував палку промову про
аморальнiсть полiтики, про те, що туди треба час вiд часу вливати свiжу
кров. Поки молодий полiтик не спаскудиться, вiн може щось зробити путнє в
державi. Про те, як хочеться позитивних змiн...
Ви скажете, дорогi мої читачi, що за змiстом його промова не
вiдрiзняється вiд промови будь-якого iншого кандидата: адже кожен з них
говорить про себе, про демократичнiсть, про захист незаможних, про
справедливiсть тощо. Але хочу вам сказати, що у передвиборчiй промовi
головне не "що", а "як". Змiст у всiх промовцiв однаковий. А форма... Форма
виступу повинна проникати в кожну клiтинку мозку i серця.
Звичайно, пiсля виступу йшли запитання. I багато з них дуже капосних.
- А от нам наш голова каже голосувати за Колосального. А ми йому
вiримо.
- I правильно, що вiрите. Значить, хороший голова. Чого вiн не агiтує
за мене? Тому що вiн мене не знає! Якби знав, хто його зна', може, я йому
сподобався б бiльше... Саме тому я до вас i приїхав: дивiться, зважуйте,
останнє слово - за вами...
- А що ти таке зробив, що це ми маємо тебе вибирати депутатом?
- Скажiть менi, будь ласка, ви вибираєте мене депутатом минулого
скликання чи майбутнього? Головне не те, що я зробив, а те, що я зроблю.
Головне - чи я здатен щось зробити. Адже який би хороший депутат не був,