"Марина Гримич. Варфоломi¦ва нiч (укр) " - читать интересную книгу автора

нiхто не гарантує, що в наступному скликаннi вiн буде таким же хорошим. Що з
того, що я на сторiнках столичної газети боровся за права простих людей,
таких, як ви? Головне, чи я готовий робити це далi? Головне - чи зажерся я,
чи заспокоївся я, чи горить у менi вогонь... Розумiєте? А про це, знову ж
таки, судити вам. Ви повиннi самi прийняти рiшення.
- А нам Разiн обiцяв газифiкувати село! А ти що для нас зробиш, хлопче?
- А що, як ви його не виберете, то вiн вас не газифiкує? Так виходить?
Тодi навiщо вам такий голова райдержадмiнiстрацiї? Це ж його прямий
обов'язок. А я такими обiцянками не розкидаюся. Адже у мене попереду тисяча
сiл. Зрозумiло, якщо я в кожному селi пообiцяю подiбне, я своїх обiцянок не
виконаю. Навiщо брехати? Моя справа - писати i приймати такi закони, щоб ви
мене про такi речi не просили. А ось це я вам гарантувати можу. Даю слово. А
газифiкувати село - це прямий обов'язок Разiна.
- А зарплату ти нам виплатиш?
- Чи знаєте ви, що виплачена зарплата у певному районi залежить вiд
бажання i спритностi одної, максимум двох осiб: вашого депутата - раз,
вашого голови райдержадмiнiстрацiї - два. Просто працювати треба. Пiти до
кого треба, поговорити з ким треба, стукнути кулаком де треба, написати куди
треба, i у вашому районi буде не гiрше, анiж у столичному. Як ви думаєте, я
годжуся на роль спритного?

Дорогi мої друзi, якби ви знали, яка це марудна справа - тричi або й
бiльше разiв на день протягом кiлькох мiсяцiв бубонiти одне й те саме! Але
наш молодий герой був демiургом, творцем. Вiн кожного разу витворював нове
видовище. Адже люди були рiзнi, очi були рiзнi, настрiй у людей був рiзний,
погода була рiзною i клуби були рiзнi.
До чого тут клуби? - спитаєте ви. А дуже просто. Клуб - це те, до чого
в останню чергу доходять руки господаря. Саме тому клуб (яке ностальгiчне
слово, точнiсiнько, як клумба) - характер села. В холодних клубах люди
злiшi, тож промова кандидата має бути ядучiшою, а сам доповiдач рiшучiшим i
безкомпромiснiшим. У теплих клубах люди швидко розм'якають i хочуть "не
чорнухи", а шоу. Не зробиш шоу - грiш тобi цiна. Тут доповiдач має бути
усмiхненим i привiтним. Вiн повинен дотепно жартувати, загравати з публiкою
i виявляти фiлософське ставлення до життя. Якщо в клубi риплять стiльцi, то
народ агресивнiший i спалахує вiд кожної дрiбницi, як сiрник. Тут будьте
обережнiшi: прислухайтеся до рипу стiльцiв. Якщо слухачi йорзають,
загрозливо рипаючи стiльцями, - вам каюк. Тож програма-мiнiмум -якнайменше
рипу, програма-максимум - якнайбiльше голосiв. Якщо в клубi дозволено лузати
насiння - отже, тут очiкують, що ви будете порпатись у бруднiй бiлизнi. Тому
порпайтесь, якщо хочете, щоб за вас проголосували. Якщо клуб охайний,
прикрашений вишивками, рiзноманiтними лозунгами з творiв Тараса Шевченка, -
тут найкраще просто поговорити про любов.
Але що це ми з вами, їй-бо, все про клуби та клуби? Невже немає
цiкавiших тем для розмови? Є. Якраз про ту саму любов.
Любов, дорогi мої друзi, - це така штука, або, як каже народ, фiгня, -
що падає, як снiг на голову. I саме тодi, коли найменше цього сподiваєшся.
Як у пiснi. Та сама тьотя Берта вийшла замiж аж у сорок п'ять рокiв. I що
характерно - дуже вдало! За директора комiсiйного магазину. А ви ж знаєте,
дорогi мої читачi, що значить у радянський час вийти замiж за директора
комiсiйного магазину! I замiж вона вийшла по любовi. Вже тодi, коли облишила