"Марина Гримич. Варфоломi¦ва нiч (укр) " - читать интересную книгу автора

Клару Цеткiн, серп i молот та Iнесу Арманд".
З таким тяжким серцем, як тодi, у далекому радянському дитинствi, вiн
наблизився до скромного провiнцiйного приватного будиночка i зайшов через
хвiртку у двiр, де його зустрiло дуже непривiтно маленьке гидке облiзле
створiння. Вийшов хтось, здається, жiночої статi, - назвав те маленьке гидке
створiння iменем Моська i провiв нашого молодого героя тiсним темним
коридором, де пахло старим деревом, поточеним шашелем, яблуками i примусом.
Наш молодий герой опинився в кiмнатi. Посерединi стояв великий стiл,
вкритий зеленою оксамитовою скатертиною з шовковими пацьорками. Над ним
висiла лампа в абажурi такого ж кольору. На стiнi цокав старий великий
годинник. Вiн якраз пробомкав восьму годину вечора. Це бомкання - глибоке,
глухувате i, здається, таке ж оксамитове, як i скатертина, - неначе долинало
з минулого столiття. Воно якось вiдразу гiпнотично подiяло на нашого героя.
Вiн увесь обм'як i розслабився, чого йому не вдавалося зробити останнi два
тижнi, - i присiв у зручне, також старовинне крiсло до столу. На столi був
розкладений пасьянс. Це йому нагадало мамочку. Наш молодий герой огледiвся
по кiмнатi i побачив, що всi стiни завiшенi старими, чи то пак
старосвiтськими, фотографiями i якимись картинами, здається, написаними
одним i тим же пензлем. На фотокартцi стояла повна жiнка з "плетенкою" коси
навколо голови, поклавши руку на плече чоловiка з чорними вусами, у штанях
крою "галiфе" i великих кирзових чоботях. На iншiй - сидiла жiнка у крiслi,
тримаючи на руках пухкеньку дiвчинку в мережаному платтячку, а бiля неї
стояв, поклавши їй руку на плече, хлопчик у "матросочцi".
На картинах же були зображенi речi старого мiщанського побуту - золотий
чоловiчий кишеньковий годинник з ланцюжком, пенсне, мережана серветка,
фарфоровi слоники, старий комод, великий господарський ключ, лампадка, грубо
тесаний дерев'яний стiл...
Наш молодий герой вiдiрвав погляд вiд стiн кiмнати, бо ззаду почулося
старече кахикання. Вiн обернувся i побачив старого чоловiка, одягненого в
теплу китайську бiлизну, що обтягувала кiстляве сухе тiло, i в ручного
в'язання вовнянi шкарпетки. На головi у дiдуся була чорно-бiла тюбетейка.
Дiдусь гойдався на крiслi-гойдалцi, втупившись у телевiзор. Що найбiльше
дивувало у ньому - так це дитячий пiстолет У руках.
Тут до кiмнати увiйшла Вона. Вона була прекрасна. Тобто, чесно кажучи,
вона не була героїнею сучасних модних журналiв. Можна навiть сказати, вона
була їхнiм антиподом: не торкнуте косметикою обличчя з наївними сiрими
очима, на плечi спадала довга дiвоча коса пшеничного кольору, на лобi
тремтiв неслухняний золотий кучерик. Вона пропливла через кiмнату i
поставила на стiл тацю, на якiй стояв чайничок з чаєм, двi чашки з двома
блюдечками, цукерничка, бублички i кiлька розеточок з варенням. Ця сцена
дуже зворушила нашого молодого героя. Пiзнiше вiн не мiг навiть точно
пояснити, що його вразило найбiльше - чи то старомодна зачiска, чи
старовинний сервiз, а чи три розеточки у виглядi розпуклих квiток з
кизиловим, черешневим (з хвостиками) i агрусовим (з горiшками) варенням.
Однак серце його заскiмлило в такт Мосьчиному скавулiнню за дверима.
Тетяна (як ви вже здогадалися, саме так її звали) подала нашому героєвi
руку. Рука була вузька i ледь волога, очевидно, вiд хвилювання. На рожевих
пальчиках - маленькi круглi нiгтики, акуратно пiдрiзанi. Вона була у
голубому вовняному платтi, вправно вив'язаному власноруч, на її плечах була
накинута плетена старомодна шаль.