"Марина Гримич. Варфоломi¦ва нiч (укр) " - читать интересную книгу автора

Ну що вам сказати, дорогi мої читачi. Якби Вона вже не була Горошко, ми
б її назвали Ларiною. Нинi таких дiвчат можна знайти хiба що в провiнцiї. А
жаль. Нам дуже бракує таких жiнок.
Двоє молодих людей сидiли i просто мирно бесiдували, сьорбаючи чай i
смакуючи "вприкуску" вареннячком iз розеточок.
Забiжимо трохи наперед i вiдкриємо вам одну таємницю: пiсля виборiв
вони одружаться. А зараз, поки вони ведуть розмову, можна сказати,
старосвiтського змiсту (зокрема, про рецепт солiння огiркiв, яким
несподiвано зацiкавився наш молодий герой; про те, як визначати якiсть меду;
про догляд за старими пуховими перинами i под.), зробимо один аналiтичний
вiдступ.
Дружини у полiтикiв бувають двох сортiв. Перший сорт - це соратниця.
Вона проходить зi своїм чоловiком увесь бойовий шлях - вiд, так би мовити,
солдата (вiд "нуля без палички") до генерала (до "та ти знаєш, хто я
такий!"). Бойова подруга завжди поруч - в усiх полiтичних баталiях i на
п'янках пiсля них, вона встромляє свого носа куди треба й куди не треба,
чим, треба визнати, часом робить неоцiниму послугу полiтиковi, вона виносить
його (умовно) пораненого з (умовного) словесного бою; вона зализує його рани
вночi i пiднiмає його в атаку на зорi.
Другий тип дружин полiтикiв - це берегиня домашнього вогнища. Цi
дружини вiрно i вiддано чекають своїх чоловiкiв до пiвночi, а часом цiлу
нiч, поки тi вирiшують найважливiшi справи "в кулуарах". Iнша рiч, що цими
кулуарами можуть бути i сауни, i бiльярднi, i бари, й iншi мiсця, де вони
зав'язують полiтичнi iнтриги, домовляються, купуються, продаються, клянуться
i порушують клятви. А вона, тобто берегиня, чекає його на лавочцi коло
пiд'їзду або на кухнi бiля плити.
Якщо перша - це, як правило, танк у спiдницi, в якої у холодильнику
миша повiсилася, то в другої завжди смачно пахне на кухнi, дiти нагодованi й
акуратно зачесанi.
Щоправда, дорогi мої друзi, є ще третiй тип дружин полiтикiв -
скороспiлки. Це юнi таланти, яким вдалося зiпхнути з дороги посивiлу
соратницю чи розповнiлу берегиню домашнього вогнища.
Треба сказати, що Тетяна нiяк не асоцiювалася нi з першим, нi з другим,
нi, тим бiльше, з третiм типом жiнок. Це був, говорячи Франковими словами,
"iзмарагд".
Наша героїня виросла без батька. її бiологiчний батько ганебно втiк з
провiнцiйного мiстечка, так i не одружившись iз звабленою медсестрою
пологового будинку. її дiдусь, якого ви, дорогi мої читачi, вже встигли
запримiтити в крiслi-гойдалцi, пiсля народження Тетяни розшукав звабника,
однак замислену криваву помсту не здiйснив, пожалiвши трьох безневинних
дiтей.
Тетяна виросла з багатьма дiвочими комплексами. Ах, цi Дiвочi
комплекси! Скiльки людство iснує, а нiчого не може вигадати, щоб позбавити
гарних, милих, скромних дiвчат iз порядних сiмей тих комплексiв. Скiльки
помилок гарнi, милi, скромнi дiвчата iз порядних сiмей зробили саме через тi
дiвочi комплекси. Але наша героїня, слава Богу, не зробила тих помилок.
Чесно кажучи, не було з ким. У тому провiнцiйному мiстечку вона почувалася
самотньою i нiкому не потрiбною.
Її вважали дивакуватою. Може, тому, що вона засидiлася в дiвках. А,
може, тому, що носила косу. А може, тому, що сама доглядала свого немiчного