"Марина Гримич. Варфоломi¦ва нiч (укр) " - читать интересную книгу автора

дiдуся, в усьому йому потакаючи, як малiй дитинi. Хто його зна. Однак її
репортажi про iсторiю свого мiстечка i рiзних сiл округи користувалися
великою популярнiстю у слухачiв. Уявiть собi, що тихий, лагiдний голос
розповiдає про те, коли було засноване село Недригайлiвка, скiльки там жило
козакiв, а скiльки просто селян, коли там була побудована церква, а якi
прiзвища були тодi, а якi судовi справи розглядалися в цьому селi на
громадських сходках, яка була народжуванiсть, а яка була смертнiсть, якi
легенди є про це село, а яка улюблена пiсня в цьому селi, який оригiнальний
рецепт бiлого борщу в цьому селi, а який хiмiчний склад криничної води в
цьому селi, а коли була завезена туди порода рябих курей, а чому в цьому
селi межу розорюють, як минулого року в лiсi загубився голова колгоспу, як
його знайшли, а чому в селi несподiвано десять рокiв тому стали iнтенсивно
народжуватися рудi дiти при тому, що одна половина мешканцiв села вузькоокi
i вилицюватi, а друга - бiлобрисi i безбровi... i багато iнших речей. I що ж
ви думаєте: всi мешканцi району - i не тiльки Недригайлiвки - в ефiрний час
припиняли всi роботи i слухали авторську програму Тетяни Горошко
"Провiнцiйнi iсторiї".
Поки ми з вами, мої любi читачi, вiдволiклися, молодi люди приступили
до другого чайничка з чайком. Здавалося, їм нiщо не може завадити. Однак тут
годинник пробомкав пiв на дев'яту, i дiдусь за спиною нашого молодого героя
пришвидшив кiлькiсть хилитань за хвилину.
- Вибачте, я переключу телевiзор. - I Тетяна переключила на "На
добранiч, дiти!"
Дiдусь, мило посмiхаючись, дивився дитячу передачу.
Коли ж пiсля вечiрньої казки почалися новини, наш молодий герой нарештi
зрозумiв, навiщо дiдусь тримав у руках дитячого пiстолета. Дiдусь,
направивши його на екран телевiзора, почав активно стрiляти. Пiстолет був на
батарейках i видавав рiзнi звуки, якi нещадно шматували i без того слабку
нервову систему нашого героя. Зате Тетяна, здається, зовсiм не реагувала на
досить дивну поведiнку дiдуся i продовжувала свою оповiдь про те, як вона
виграла районний конкурс з плетiння гачком.
- Може, вiдiбрати в дiдуся пiстолет? - непевно сказав наш молодий
герой, оскiльки нiяк не мiг сконцентруватися на оповiдi.
- Нi, не можна. Дiдусь дуже нервуватиметься. Тодi наш молодий герой
спитав:
- А вiн так реагує на всi новини?
- Нi, тiльки на новини цього каналу.
- То, може, краще переключити канал?
- Не можна, дiдусь дуже нервуватиметься. Може, ще чайку? - спитала
Тетяна.
Павло Iванович кивнув, i молода Тетяна а ля Ларiна грацiозно випливла з
кiмнати.
I тут сталося щось не дуже пристойне. Перед очима Павла Iвановича
з'явився невидимий колега, той, що завжди його пiд'юджував на рiзнi капостi
й героїчнi вчинки, на цей раз в образi вiдомого телевiзiйного коментатора i
грiзно сказав: "Забери в дiдуся пiстолет!".
Наш молодий герой, повагавшись, спробував здiйснити наказ. Дiдусь
тримав зброю мертво. Пiсля кiлькахвилинної мовчазної боротьби, яка не
увiнчалася успiхом, наш молодий герой вирiшив переключити телевiзор на iншу
програму. Дiдусь устав на худенькi кривенькi нiжки i погрозливо похитуючись