"Марина Гримич. Варфоломi¦ва нiч (укр) " - читать интересную книгу автора

на них, став рвати на собi невинну китайську бiлизну i тремтячим старечим
голосом заверещав:
- На! Стрiляй-рiж, контра поганая! Всiх не перестрiляєте! Правда за
нами!
Гiсть перелякався i спiшно переключив на попереднiй канал. Дiдусь, наче
нiчого не сталося, спокiйно сiв у крiсло i продовжив стрiляти, iнтенсивно
гойдаючись у крiслi-гойдалцi.
Повернулася Тетяна. Здається, вона нi про що не здогадувалася. Або
прекрасно приховувала це. Продовжилася бесiда. Молодi люди розповiли одне
одному, як на духу, свiй життєвий шлях. Новини скiнчилися, а з ними i
стрiлянина.
Тетяна встала, взяла у дiдуся пiстолет, вийняла з нього батарейки i
вставила їх у зарядник i в розетку. Потiм вона припiдняла дiдуся з
крiсла-гойдалки i повела в його кiмнату вкладати спати. її не було досить
довго, i наш молодий герой захвилювався, чи не заснула, бува, вона. Трохи
хвилюючись, де подiлася молода особа жiночої статi, що схвилювала його
незагартоване серце, вiн вийшов до темного коридору, того самого, де пахло
старим деревом, поточеним шашелем, яблуками i примусом, i пiшов навпомацки
на звук Тетяниного заколисуючого голосу. Виявилося, що Тетяна перед сном
розповiдала дiдусевi улюблену казку з продовженням про веселi пригоди трьох
веселих друзiв - Туполева, Антонова i Мiкояна.
- ...Мiкоян дуже розсердився на Туполева, - почув Павло Iванович, i
розповiдь не на жарт заiнтригувала його. - I вiн вирiшив уночi на його
лiтаковi дописати до букв "ТУ" ще три букви "ПАК".
- Я тобi обламаю всi твої лопастi, Мiкоянисько! - екзальтовано обурився
дiдусь, який виявився ревним прихильником Туполева.
Павло Iванович завмер у коридорi в абсолютнiй темрявi i заворожено
дослухався до чудернацької оповiдi. Перед його очима проходила палка iсторiя
суперництва визначних iнженерiв, перенесена в казковий простiр. Це нагадало
йому дитинство, коли в строгiй, невибагливiй, аскетичнiй радянськiй
дiйсностi хотiлося чогось адреналiномiсткого. Тож молодий Павлик вимагав вiд
своєї безцiнної мамусi продовження iсторiї про пiдступного
садиста-стоматолога Софронова, який, перевдягнувшись в одяг милої бабусi,
згодовував у парках i на дитячих майданчиках нерозумним дiтям цукерки, щоб
зiпсувати їм зуби, або викрадав уночi людей, видирав їм здоровi зуби, а
натомiсть вставляв металевi протези.
Дорогi мої читачi! Ви, напевно, думаєте, що авторська фантазiя
"перебрала". Аж нiяк. Якраз цi рядки ваш покiрний слуга пише в абсолютно
тверезому станi. Ця iсторiя найправдивiша з усiх написаних досi правдивих
iсторiй. Саме такi казки розповiдають мамусi й татусi на вимогу маленьких
хлопчикiв, перенасичених солодкими iсторiями про принцiв i принцес, Вiннi
Пухiв i Колобкiв. Однак вони соромляться в цьому зiзнатися на людях. А я не
соромлюся сказати правду у вiчi: саме такi казки я розповiдаю своєму синовi.
Перед денним сном i перед нiчним. I заперечу вам вiдразу ж щодо шкiдливостi
таких казок: моя старша донька виросла абсолютно нормальною, можна сказати,
аж надто нормальною: морально стiйкою, дисциплiнованою i полiтично
грамотною.
Та й у тому, що Тетяна розповiдала їх своєму дiдусевi, теж немає нiчого
дивного. Хто зна, яка старiсть чекає на вас, мої мудрi читачi. Дай Бог вам
мати таких онукiв.