"Марина Гримич. Варфоломi¦ва нiч (укр) " - читать интересную книгу автора

крильце. Причому три останнiх повернення вiдбулися безуспiшно: Тетяна
Вiталiївна-Фрiдрiхiвна не прийняла свого блудного чоловiка. Не тому, що сама
так хотiла. А тому, що так хотiв батько. На цей раз повернення було
четвертим. Однак усе по порядку.
Якось серед ночi у дверi землянки хтось загупав. Варфоломiйович
вiдчинив. На порозi стояв його "зятьок":
- Папа! - радiсно кинувся йому на шию той.
- Я тобi не "папа"! - буркнув Варфоломiйович.
- Батьку! - помiняв тональнiсть зять. Варфоломiйович вiдсахнувся i
почав було виштурхувати
того на вулицю, як тут його осяйнула якась iдея. Причому Ця iдея
виявилася настiльки генiальною, що вiн, несподiвано Для свого зятька, сказав
миролюбиво:
- Ну, заходь-заходь, Павароттi!
Той вiд несподiванки онiмiв на якийсь час i мовчки присiв На табуретку.
- Ну, бреши-бреши, Павароттi, про свої столичнi успiхи!
- Папа... гм-гм... батьку, я скучив за вами, за мамою, за Тетянкою, за
донькою. Ось i приїхав!
- Чого ж тобi вiд мене треба! Шмаляй назад у свою столицю, щоб я i духу
твого не чув!
- Папа! Я ж повернувся! Тепер уже назавжди! Клянусь! Если честно, на
фиг я там никому не нужен. Нiкому я там не потрiбен. А тут у мене сiм'я,
дiм...
- Хата не твоя... поки я живий!
- Да мне ничего не надо! Не треба менi нiчого. Тiльки б ласки трiшки i
любовi. Я уже отгулял свое. И отпел. Хочу до Таньки. Разрешите... дозвольте
повернутися!
Дорогi мої читачi! Хочу Вас попередити. Варфоломiйович - людина чесна i
безкомпромiсна. Вiн не з тих, хто пробачає зраду. Але те, що вiн зараз
зробить, продиктоване виключно тактичними мотивами.
Варфоломiйович нахилився до зятька i сказав:
- Вiдспiваєш двадцять концертiв - пущу до Таньки. Ну що, мої любi
друзi? Ви оцiнили цей блискучий хiд?
Отож-то! Вчiться, доки Варфоломiйович живий.
Отак у землянцi Варфоломiйовича стало жити троє, а в малиновiй "Побєдi"
стало їздити п'ятеро.
Зiрка естради мала красиве росiйське прiзвище Васнецов, божествений
тенор, московський акцент i особливу пристрасть до українських романсiв. Ця
вибухонебезпечна сумiш i складала суть нашого нового знайомого. Узагалi
Васнецов був самим парадоксом, оскiльки уособлював непросту дружбу двох
схiднослов'янських народiв. Коли вiн виходив на сцену i починав виконувати
свiй коронний номер "Смiються й плачуть солов'ї...", i бив себе кулаком у
могутнi груди вiдповiдно до тексту пiснi, то найзапеклiшi русофоби пробачали
йому росiйське прiзвище i гидотний московський акцент i кидалися в обiйми до
не менш зворушених українофобiв.
Згаданi слова вiдомого українського романсу використав Варфоломiйович у
другiй агiтцi, на якiй був зображений "Павароттi-Васнєцов" з метеликом. Пiд
ним були надрукованi слова: "Смiються й плачуть солов'ї... А наш обранець -
Печенiг!" Визнаємо, листiвка не iдеальна, однак вона мала неабиякий вплив на
виборцiв жiночої статi. Вони вiддирали ту листiвку i приклеювали її скотчем