"Марина Гримич. Варфоломi¦ва нiч (укр) " - читать интересную книгу автора

у себе вдома над дзеркалом. I в такий спосiб засвоювали, за кого їм слiд
голосувати.
Мушу Вам признатися, Варфоломiйович мене дивує все бiльше й бiльше. Ну
скажiть на Бога, де беруться у цього висушеного чоловiчка з упалими грудьми
i старою совковою ментальнiстю такi нестандартнi рiшення? Звiдкiля в цього
ортодокса стiльки свiжих iдей? А, може, це правда, що про нього подейкують
злi язики: що вiн полковник КДБ i старий розвiдник? Га?
Не будемо зациклюватися на цьому. У нас i без того багато клопотiв.
От, скажiмо, такий клопiт: гала-зустрiч усiх кандидатiв у депутати по
нашому виборчому округу в мiському будинку культури. Полiтична солянка. А це
рiч серйозна.
Уявiть собi: виходить на сцену Адам Колосальний - знаменитий борець за
права обездолених матерiв-одиначок i за введення букви "Г" в українську
абетку. Вiн - чорнявий, кучерявий, зi смолянисто-чорними вусами, стрiляє
очима в зал i запалює слабонервову частину публiки. Адам Колосальний
балотувався по цьому округу втретє. В цьому були свої переваги (нiкому не
треба було доводити, хто вiн є), але й були свої недолiки (вiн уже встиг
добряче набриднути публiцi). Колосальний мав свiй стабiльний електорат, який
складався з групи вчительок української мови та лiтератури середнього вiку
православного вiросповiдання.
Що стосується Миколи Разiна, то вiн був сiрим i непримiтним. Його
совкова зовнiшiнсть i безлика мова не вiдзначалися оригiнальнiстю чи бодай
елементарною привабливiстю. Однак не поспiшайте, мої любi друзi, скидати
його з шальок терезiв. За ним стояла така ж сама, як i вiн, сiра i безлика
маса однодумцiв, партiя влади. А це дещо серйознiше, анiж романтичний запал
кучерявого полiтика, що вiдзначився хiба Що такими самими кучерявими
промовами на абстрактнi теми свободи i справедливостi з трибуни парламенту.
У партiї влади - закон джунглiв пiд лозунгом "Ми з тобою однiєї кровi - ти i
я". У партiї влади немає мiсця "самоволцi". Якщо ти її член, то зроби
вiдповiдний процент для свого начальника, якому доручено (так-так, саме
доручено, а не забаглося) балотуватися по певному округу. I ви це зробите не
тому, що дуже любите свого начальника. А тому, що ви з ним однiєї сiрої
кровi. I зробите це, не гребуючи нiякими засобами: пiдкупом виборця або його
шантажем, переконанням, умовлянням, а найпростiше (i нема чого собi голови
мастити) - фальшивкою. Останнє є дуже важливим: найвiртуознiше виходить у
партiї влади на виборах ефект "мертвих душ". У цьому полягав головний козир
i М.Разiна.
Серед учасникiв гала-зустрiчi були також пташки нижчого польоту: голова
мiсцевого осередку Комунiстичної партiї - Федiр Смирнов, чоловiк чесний i
порядний. Вiн чесно сповiдує комунiстичнi iдеали. Вiн не зраджує своїм
принципам у той час, як вони стають не модними. Вiн любить свою сiм'ю i
водить свого внука Федю на демонстрацiї в червоному пiонерському галстуку,
вiд чого той тихо ненавидить дiда. Федiр Смирнов - людина дуже приваблива у
своїй чесностi та незрадливостi i водночас дуже безпорадна, яка, стоячи на
щойно спорожнiлому перонi, усвiдомлює: "А мiй поїзд пiшов!"
Серед кандидатiв було ще двiйко лiвих i двiйко правих. Вн, бува, не
подумайте, любi добродiї, що двiйка лiвих буде воювати проти двiйки правих!
Якраз навпаки! Двiйко правих - колишнi члени однiєї партiї, що розкололася,
воюватимуть мiж собою. А двiйко лiвих - так само члени колись однiєї партiї,
що розкололася, також гамселитимуть один одного. Це ж так природно! Це так