"Марина Гримич. Варфоломi¦ва нiч (укр) " - читать интересную книгу автора

по-українському! Якi вони були однаковi у своїй ненавистi один до одного! їх
не стiльки цiкавило, як самому пройти на виборах, скiльки, як не дати своєму
колишньому колезi, а нинi супротивнику виграти. Вони топили один одного в
лайнi i пiд кiнець зустрiчей самi захлиналися лайном.
I ось серед усього цього ярмарку Павло Iванович Печенiг почувався,
м'яко кажучи, незатишно. Одна справа - вiч-на-вiч з виборцем: наївним i
хитрим, довiрливим i недовiрливим, добрим i злим. Iнша - в однiй упаковцi з
усiм цим полiтичним рiзнобарв'ям.
Уявiть собi, мої безцiннi читачi, набитий битком зал. Ви повиннi себе
продати на цьому полiтичному ярмарку. I продати якнайдорожче. Як це зробити?
Наш молодий герой стояв за кулiсами i тремтiв. Його нудило. Повз нього
проходив самовпевненою ходою кучерявчик Колосальний, поширюючи запах дорогих
французьких парфумiв. На Пашку вiн навiть не дивився. Його цiкавив у цей
момент психологiчний стан його основного опонента - М.Разiна. Той був
порiвняно з ним маленьким i нiкчемним. Як вiн помилявся, цей пихатий i
самовпевнений Колосальний! Невже роки, проведенi в парламентi, позбавили
його елементарного полiтичного нюху? Однак чому ми ним так переймаємося? Це
його клопiт! Що нам до його особистих проблем? У нас i своїх по вуха.
Наприклад, ну що робити з тремтiнням у колiнах у нашого молодого героя?
Ну, що з цим робити? Як його заспокоїти? До нього пiдiйшов Федiр Смирнов i
поплескав його по плечу:
- Не журися! Воно не варте того! Пiсля виборiв запрошую на рибалку.
Заспокоює краще вiд будь-якого транквiлiзатора.
Пашка з удячнiстю посмiхнувся. Посмiшка вийшла жалюгiдною i млявою.
- Кандидати! На сцену! - скомандував розпорядник зустрiчi.
Кандидати вийшли на сцену, де вже стояли стiльцi. Пашка сiв на крайнiй
стiльчик, так, щоб виступати останнiм. На сцену намагався не дивитися. Аби
зовсiм не розклеїтися. Поки ведучий щось промовляв, вiн став подумки
пiдбирати слова, однак тi розсипалися, як перли iз розiрваної низки. Як їх
зiбрати докупи? Пашка кляв себе за те, що не послухав Варфоломiйовича i не
написав текст промови на шпаргалцi.
Поряд сидiв Федiр Смирнов - спокiйний i вiдкритий. Вiн сидiв на стiльцi
з прямою спиною, склавши докупи руки на колiнах, переплiвши пальцi. Ноги
були схрещенi пiд стiльцем. Вiн спокiйно розглядав усе, що дiється в залi.
Прямим i вiдкритим поглядом. Пашка з повагою дивився на сусiда: той тримався
як людина, яка не зробила нiкому нiчого лихого, тож не має чого соромитися.
Пашка спробував зробити те саме: схрестити ноги пiд стiльцем, випрямити
спину, сплести пальцi рук. Проте, подумавши, що це виглядатиме смiшно,
повернувся до попередньої пози: поставив ноги рiвно, колiнце до колiнця, i
склав руки на грудях. I тут вiн вiдчув щось невловиме, що його якось
пiдбадьорило. Що це? Пашка пiдняв голову i почав гарячково вдихати чутливими
нiздрями повiтря. Ось воно, ось! Запах бергамоту з сандалом. Це вона!
Мамочка!
Павло Iванович подивився в зал i вiдразу побачив її, свою безцiнну
мамочку. Вона сидiла в другому ряду по центру в непристойно рожевому платтi
з декольте i, побачивши, що її улюблений синочок нарештi звернув на неї
увагу, посилено замахала ручкою. Павло Iванович не мiг повiрити очам.
Мамочка! Як менi тебе не вистачало! А, може, це зовсiм не мамочка, а капостi
його невидимого "друга"? Але, здається, мамочка була реальною. Бо вiн вже
почув у вухах її прокурений голос: "Синок! Ти - найкращий! Ти - переможець!"