"Марина Гримич. Варфоломi¦ва нiч (укр) " - читать интересную книгу автора

Печенiг. їх дуже розхвилювало те, що вiдбувалося. Це нiяк не вкладалося в
їхнi свiтогляднi схеми. Вони були переконанi, що бiй треба вести строго за
правилами, не бити своїх та ще й нижче пояса. Нарештi було змiнено
декорацiї. Зi свого стiльця встав улюбленець дам i взiрець для джентельменiв
Адам Колосальний. А це вже зовсiм iнша iсторiя. Як тiльки вiн пiдвiвся i
труснув чорними кучерями, в залi прокотилася заспокiйлива хвиля.
Колосальний почав вiршами. Вiршами i закiнчив. (всерединi теж були
вiршi. Перед очима провiнцiйного глядача за кiлька хвилин промайнула iсторiя
України - цiєї чорнобрової, стрункої дiвчини, яку кожен зустрiчний негiдник
хоче звабити. Ось перший. Вiн торкається нiжної iстоти своїми брудними
лапищами, а вона опирається, опирається. Та де їй! Негiдник гвалтує її,
гвалтує, гвалтує... (В залi всi завмирають). А потiм кидає її на
роздорiжжi... А вона пiднiмається i йде по цiй дорозi вся в сльозах,
розпатлана, змучена... Сiдає на березi рiчечки пiд кущем калини i починає
спiвати... її спiв ллється безкрайнiми українськими просторами... Дiвчина
пiдводиться i з гордо пiднятою головою iде по дорозi уперед. Iде, iде,
iде... I зустрiчає ще одного звабника. Вiн теж простягає свої лапища до
бiлого тiла... (Усiх охоплює специфiчне напруження). Вiн здирає з неї
намисто, i воно розсипається по запиленiй битiй дорозi... (Жiнки у залi
ковтають валiдол або нiтроглiцерин). Дiвчина (тобто вже не дiвчина)
опирається, кричить, але її нiхто не чує... Третiй негiдник робить не так,
як перший i другий. Вiн пропонує їй одружитися. Вона, нещасна, погоджується.
Приходить у його дiм, а там - цiлий гарем таких само знедолених - бiлих i
чорнявих, веснянкуватих i смаглявих жiнок, кирпатих i носатих... Однак вона
знайшла в собi сили покинути свого полiгамного чоловiка якраз у той момент,
коли вiн, п'яний, у бiлiй гарячцi починає битися в судомах бiля свого бiлого
дому. Вона вийшла на дорогу - вiльна i незалежна - i з гордо пiднятою
головою почала свiй шлях спочатку...
Зал вибухнув оплесками. Це не сподобалося М.Разiну. Вiн нервово
зайорзав на стiльцi. А зал усе плескав, плескав... I навiть кричав "Браво!"
Смирнов i Печенiг теж плескали. Й Iдея Iванiвна. I дядечко Гiвi. I
тьотя Роза. Тiльки дядi Борi не сподобалося. Ну й бiс з ним. Вiн усе одно не
голосуватиме.
Але тут сталося дещо не за сценарiєм. Точнiше, не за сценарiєм
розпорядника зустрiчi, зате за сценарiєм однiєї пiдступної особи. I ви,
дорогi мої читачi, вже встигли здогадатися, хто за цим стоїть.
Iз залу до сцени стала пробиратися особа жiночої статi з пакунком на
руках. Бiля сцени вона розгорнула пакунок, а там було справжнiсiньке
немовля. Жiнка невизначеного вiку заридала:
- Людоньки добрi! Ви подивiться! Це ж вiн (жiнка показала на Адама
Колосального) мене спокусив, зробив менi дитя i кинув!
Зал обурено зашепотiв. Адам Колосальний вiд несподiванки втратив голос.
Вiн вiдкривав i закривав рота, як риба.
- Подивiться на цю крихiтку! Воно ж беззащитне, голодне! Байстренятко
моє ненаглядне! А його таточко красується по столицях i по закордонах...
Побачивши, що до неї пробираються два мiлiцiонери, вона закричала ще
голоснiше i розпачливiше:
- Не вiрте йому! Не голосуйте за нього, людоньки добрi! Христом Богом
прошу!...
Жiнку попiд руки вивели з залу. Колосальний продовжував ковтати