"Марина Гримич. Варфоломi¦ва нiч (укр) " - читать интересную книгу автора

повiтря.
Звичайно, потiм з'ясується, що це була пiдставна "качка", яка повинна
була скомпрометувати визначного полiтичного дiяча... Однак це з'ясується
тiльки завтра. А зараз зал збуджено перетравлював iнформацiю. А зал на таких
зустрiчах - це не просто овеча отара. На таких зустрiчах, як правило,
бувають тi, якi роблять погоду в районi i створюють громадську думку. Тож
удар був розрахований правильно.
Ви, дорогi мої читачi, напевне стикалися з таким у вашому життi, що
якусь поважну особу обливають брудом, тобто компроматом. Але дивна рiч: до
одних компромат пристає, а до iнших - нi. Це така тонка штука: вiрять люди,
що ти грiшний, чи не вiрять. Так от. Про Колосального повiрили. I це вже
поганий знак, скажу я вам. Повiрив навiть дехто з учительок української мови
середнього вiку православного вiросповiдання.
Наш молодий герой був вражений. Так само, як, здається, i Федiр
Смирнов. Вони перезирнулися i, мов по командi, поглянули на М.Разiна. Той не
був великим мастаком в артистичнiй майстерностi. Тобто, не вмiв приховувати
того, Що в нього вiдбувалося всерединi. Тож у нього на пицi чорним по бiлому
було написано: "Це я зробив! Правда ж, класно?"
Здається, це зрозумiв й Адам Колосальний. Вiн пiдiйшов До мiкрофона i
здавленим голосом вичавив iз себе:
- Шановнi виборцi! Ви ж мене знаєте... Це провокацiя! Це все влаштоване
цiєю мраззю, - i вiн показав пальцем на того, кого треба. - Вiн же Мразiн!
Справжнiй Мразь-зiн!
Однак мiлiцiонери вiдтягли i його вiд мiкрофона, що було не так уже й
важко. Вiн сiв увесь розкуйовджений i до кiнця зустрiчi дивився скляним
поглядом у зал. Неозброєним оком стало видно, що вiн зiйшов з дистанцiї.
Господи, якi подiбнi виборчi кампанiї у свiтi! Що в Америцi, що в однiй
iз країн пострадянського простору! Нiчого не винайдено нового. Окрiм
нацiональної специфiки.
Запросили до мiкрофона Федора Смирнова. У Павла Iвановича вiн став
викликати велику симпатiю. Федiр Смирнов говорив правильнi речi. Справдi, в
країнi корупцiя, справдi, в країнi не можуть позбутися авторитарностi в
управлiннi, справдi, в країнi немає чесностi нi у верхах, нi в низах,
дiйсно, в країнi немає господаря, дiйсно, в цiй країнi все купується i
продається, i що, iще гiрше, все розкрадається... Але народ його чогось не
хотiв слухати. Iз залу почулося iронiчне "Чия б корова мичала!" Федiр
Смирнов почав збиватися, затинатися i врештi-решт "змазав" кiнець. Наш
молодий герой автоматично поглянув на М.Разiна. Той посмiхався. Однак,
видавалося, що акцiя щодо Смирнова не була спланована ним. Це була надто
дрiбна пташка, щоб витрачати на неї сiру речовину. Це ж саме, напевне,
стосувалося й Альберта Гранiна. Проти нього, як i проти невiдомого
столичного шалапута, якогось там Павла Iвановича Печенiга, Разiн не
удосужився попрацювати.
I ось пiдвiвся зi свого стiльця Павло Iванович Печенiг, молодий
чоловiк, у мiру освiчений, у мiру симпатичний. Вiн був чесний i вiдкритий,
як його вчив Варфоломiйович, усмiхнений i привiтний, як його вчила мамочка.
Вiн дивився людям прямо в зуби, пардон, у вiчi, як його вчив дядечко Гiвi.
Наш молодий герой говорив щиро i доброзичливо про те, як вiн у
дитинствi бiгав босими ноженятами по росi, про те, як бабуся подарувала йому
на сьомий день народження вишиванку, про те, як вiн тут, на благодатнiй