"Марина Гримич. Варфоломi¦ва нiч (укр) " - читать интересную книгу автора

козацькiй землi, зустрiв своє перше i справжнє кохання (жiнка в рожевому
платтi з глибоким декольте радiсно заплескала в долонi, до неї приєднався
зал), про те, який вiн закоханий у цей райський куточок землi, де живе
мудрий народ (чоловiк з ветеранськими колодками на грудях гаряче
зааплодував, i його спершу спроквола, а потiм дедалi потужнiше пiдтримав
зал), про те, яке тут усе дивовижне: грушi пахнуть медом, а мед пахне
грушами (панночка iз зовнiшнiстю Тетяни Ларiної схвально заплескала в
долонi, а до неї вiдразу ж приєднався зал), про те, що тут дитина всотує
пiсню з молоком матерi (чоловiк iз зовнiшнiстю Павароттi заплескав у долонi,
до нього також дуже скоро приєднався зал), про те, що нiде не роблять таку
смачну домашню ковбасу iз зернятками кiнзи, як тут (народ одностайно
зааплодував уже без будь-якого сигналу), i про всякi такi речi.
Ви стежите за моєю думкою, дорогi мої читачi? Поки що доповiдач i слова
не сказав про полiтику. Нi слова про вибори.
Якби хтось у цей момент подивився на М.Разiна, вiн би побачив видовжене
вiд подиву обличчя пiдпiльного полiтика. Вiн не розумiв: чому аплодує зал?
Чому в бабусь у першому ряду котяться сльози? Чому в молодиць схвильовано
пiднiмаються й опускаються груди? Чому молодi дiвчата зашарiлися? Вiн цього
не розумiв. Та й куди йому! Бiдняточко! Природа так обдiлила його!
А справа простiша вiд простого: наш молодий герой говорив слухачам те,
що вони хотiли почути. Народовi хотiлося чогось романтичного, рожевого i
пухнатого. I народ це отримав.
Дивна логiка масової психологiї. її посилено вивчають у Гарвардi,
Оксфордi й Сорбоннi знаменитi вченi. А в маленькому провiнцiйному мiстечку
країни пострадянського простору логiку масової психологiї нiколи не вивчали.
Проте якi блискучi результати! Павла Iвановича Печенiга не вiдпускали зi
сцени. Йому аплодували стоячи. (Скажемо по секрету, тут доклав своєї руки
народний iмiджмейкер i заслужений промоутер пострадянського простору, який
штучно спровокував два-три шквали оплескiв, а решта вже полилася
автоматично. Крiм того, наш молодий герой виявився неабияким гiпнотизером.
"Просто Девiд Коперфiльд!" - сказав би той самий народний iмiджмейкер).
Група пiдтримки молодого кандидата в народнi депутати Павла Iвановича
Печенiга вийшла iз залу на пiднесеннi й подалася в той самий дiм з рожами на
простирадлi, з дiдусем у крiслi-гойдалцi, iз запахом яблук i поточеного
шашелем дерева в коридорi, i з милими старосвiтськими фотографiями на
стiнах. Там на них чекав милий український стiл i мила українська
переїдальна i перепивальна традицiя.
Однак усi, хто сидiв за столом, вiд українцiв до неукраїнцiв,
намагалися не зурочити сьогоднiшнiй успiх зустрiчi, тож трималися строго,
хоча це їм вдавалося нелегко. Усi добре усвiдомлювали важливiсть моменту:
адже до виборiв, а точнiше до першого туру, лишалося кiлька днiв.
I, хоч як дивно, якраз вiд цього часу й починаються справжнi пригоди
полiтичних авантюристiв.
Наступного ранку всi стовпи районного мiстечка були облiпленi
карикатурою: з малинової "Победи" визирало п'ять мордяк: пташеня з жовтим
дзьобом i з пляшечкою молока (що символiзувало Печенiга), старий облiзлий
пес (тобто Варфоломiйович) iз ветеранськими колодками в зубах, пихатий iндик
з метеликом на шиї (ви вже здогадалися, що це Васнецов) i божевiльний дiдусь
з пiстолетом в однiй руцi i чупа-чупсом а-ля Тетяна Ларiна - в другiй. Над
усiєю цiєю, треба визнати, бездоганно намальованою веселою картинкою було