"Марина Гримич. Варфоломi¦ва нiч (укр) " - читать интересную книгу автора

"А я все дивлюся, де ж це моя Маруся!"
Потiм була передишка у виглядi коньячку i закусочки. А потiм знову
пiснi й танцi до упаду. А потiм знову передишка... iзнову пiснi...
Коли виходили з ресторанчика, всi були дуже задоволенi. Буквально всi.
Калитка ткнув Павловi Iвановичу в руки целофановий пакетик i пробурмотiв:
"Це у Ваш виборчий фонд".
Малинова "Победа" вiд'їхала, а їй услiд iще довго махала пара огрядних
"голубкiв", що обнялися на узбiччi. Павло Iванович заглянув у целофановий
пакетик. Там була чимала купка грошей.
- Класна нiч! - зiтхнув вiн. - Зоряна, ясная...
- Видно, хоч голки збира-ай, - заспiвав Васнєцов-Павароттi на повний
голос. - Вийди, коханая... Нет, лучше не выходи... - осiкся вiн, i всi,
включно з його тестем, непристойно зареготали.
Прокинувся дiдусь i, нiчого не розумiючи, теж зареготав.
Напевно, ви знаєте народну прикмету, дорогi мої друзi? Ну, про те, що
не можна смiятися вночi, бо будете вранцi плакати. А вони не знали цiєї
прикмети. А якби й знали, то дарма. Адже вони вже були в такому станi, що їм
було, м'яко кажучи, все до лампочки.
Знаєте, що їх чекало на поворотi на головну дорогу до провiнцiйного
мiстечка NN?
Їх чекало ДТП. Невiдомо звiдки вискочила машина з вимкненими фарами i
стала таранити "Победу" - то справа, то злiва.
Чоловiки притихли.
- Папа, жми! - крикнув Павароттi до тестя. Однак той чи то розгубився,
чи злякався, бо вiв машину на автоматi, як олов'яний солдатик, покiрно
витримуючи удари. Чоловiки вже подумали, що їх зараз виб'є в кювет.
Але не на тих напали. Зненацька в дiдуся, що сидiв праворуч вiд
Варфоломiйовича-водiя, прорiзався дикий азарт: вiн притиснув Варфоломiйовича
до лiвих дверцят i сам став керувати машиною. Вiн з усiєї сили тиснув на газ
i крутив кермом так, що у молодих людей голова йшла обертом. Варфоломiйович
завмер у позi S, Павароттi-Васнєцов хрестився. Один Пашка дивувався: що
сталося з дiдусем?
З оборонної позицiї малинова "Победа" перейшла в атакуючу. I пiсля
кiлькох невдалих спроб таки скинула нападника в кювет. Пiсля проробленої
операцiї дiдусь так рiзко загальмував, що молодi люди, котрi сидiли на
заднiх сидiннях, ударилися зубами об спинки i поприкушували собi язики.
Дiдусь, так само несподiвано, як загальмував, дав заднiй хiд i
зупинився точнiсiнько бiля мiсця, де злополучний агресор перекинувся в
кювет. Потiм дiдусь перелiз на своє сидiння бiля водiя i вилiз iз машини
найпершим. За ним у майже шоковому станi вилiзла решта.
Слава Богу, водiй не постраждав. Точнiше, постраждав, але не до
летального кiнця. Хлопцi витягли його на узбiччя. Розбита брова,
руками-ногами рухає. Отже, все в порядку. Чого вiн сидить i не встає? -
дивувалися чоловiки. Нарештi вiн розкрив рота i щось промимрив. Тi
нахилилися до нього, щоб краще почути.
- Хто був за кермом? - простогнав вiн.
- Дедушка! - спокiйно вiдповiв Васнєцов-Павароттi. Водiй поглянув на
"дедушку", i це його доконало
остаточно. Вiн зомлiв.
Його поклали у злегка прим'яту "Победу", врочисто подякували своїй