"Марина Гримич. Варфоломi¦ва нiч (укр) " - читать интересную книгу автора

пережити стихiйне лихо, яке називається "вибори"..."
Усi пасажири "Мерседеса" захiхiкали.
- Ти серйозно, ма? - про всяк випадок спитав Пашка.
- Аж надто серйозно, - вiдповiла та. - I не думай не послухатися.
- Ясно. А чим їх гiпнотизувати?
- Як чим? - здивувалася Iдея Iванiвна. - А тим, що ти найкращий.
Пригадуєш Карлсона, що жив на даху? Вiн був найкращим споживачем булочок,
найкращим дратуваль-ником хатнiх цапiв, найкращим викидачем вазонiв iз
вiкна...
- Ма, ну, будь ласка, не вiдволiкайся на Карлсонiв. Зосередься на менi.
- Синок, у тебе має бути образне, асоцiативне мислення. Тому я тобi й
згадала про Карлсона. А ти - той, на кого твої виборцi чекали все своє
життя...
- Як усе просто... А чи вони самi знають про це?
- А ти навiюй, навiюй, гiпнотизуй... I ще одне, - продовжила безцiнна
Пашина мамочка. - Треба увесь час наголошувати на тому, що ти - свiй, що ти
один iз них. Для цього кiлька разiв повтори: "Ви знаєте мене... ви добре
знаєте мене..." Пiд кiнець промови вони повiрять, що вони й справдi знають
тебе.
- Дарагая, ты просто пэрсик! - промовив свою улюблену фразу дядечко
Гiвi.
Однак Iдея Iванiвна навiть не прореагувала на комплiмент, а iз запалом
продовжила.
- I треба ще щось трансцендентне...
- Господи, мамо, а це ще що?
- А це те, що ти повинен їм навiяти, переконати їх, що все вже вирiшено
на небесах. Лише Бог - той суддя, який розсудить. А вони лиш повиннi
послухати в собi божий голос i не опиратися йому...
- Как красива, чорт пабэри!
- Гiвiчок, не чортихайся, - ласкаво попрохала Iдея Iванiвна i
перехрестилася. - А то вiн з'явиться i все перепаскудить.
- Кто, дарагая, зъявицца?
- Ну той, рогатий, що не при хатi сказано.
- Какой рагатый, дарагая, каму я рога наставил?
- Господи! Та я про нечистого, цур йому!...
- Мам, не вiдволiкайся! - нервувався Пашка. - Поки що ти не сказала
менi нiчого конкретного.
- Синочку, не нервуйся. Вже все написано в твоїй книжечцi пiд назвою
Доля. Вiд того, що ти сiпаєш свою мамочку, Доля не змiниться. Якщо тобi
судилося бути депутатом, то ти ним будеш, навiть коли виблюєш прямо в
камеру... А щоб цього не сталося, уяви себе кимось, хто подобається
публiцi... Скажiмо, Мейсоном iз "Санта-Барбари"... Нi, не Мейсоном... Вiн
надто слизький. Може, Штiрлiцем? Гм-гм. Нi, не Штiрлiцем. Адже молодь його
знає не по фiльму, а по анекдотах... Гiвi, думай!
- Дункан Мак-Лауд! - гаряче сказав дядечко Гiвi.
- Нi, - серйозно вiдказала мамочка. - Дункан Мак-Лауд - безсмертний,
отже, аномалiя. А народ не буде голосувати за аномалiю... Так, хто там у нас
ще є в запасi?
- Супермен, - сказав дядечко Гiвi.
- Нi, супермена не любить старше поколiння. А в основному воно