"Марина Гримич. Варфоломi¦ва нiч (укр) " - читать интересную книгу автора

голосуватиме.
- Може, тодi Павка Корчагiн? - чи то пожартував, чи то серйозно сказав
наш молодий герой.
- Ти б ще Павликом Морозовим зробився! - зiронiзувала мамочка.
- Дарагая, ми пачти на мэстэ, - попередив дядечко Гiвi i проникливо
заспiвав улюблену грузинську пiсню Iдеї Iванiвни. - "Цо ти сопели асеа..."
- Гiвi, зараз не до тебе, - насупилася безцiнна мама. - Щезни, Гiвi...
- Ти что, дарагая, я же нэ Дэвид Коперфилд!
- Iдея! - вигукнула Iдея Iванiвна. - Девiд Коперфiльд! Синок, перед
камерою уяви, що ти - Девiд Коперфiльд! Все буде чудово! Присягаюся дядечком
Гiвi, - розреготалася мамочка i "з почуттям" ляпнула дядечка Гiвi по спинi,
аж той поперхнувся.
У "Мерседесi" атмосфера пожвавилася. Нашому молодому герою iдея вiд
Iдеї також сподобалася, оскiльки не раз чув вiд Варфоломiйовича це ж саме
порiвняння.
Так, за тим i за сим мерседес пiд'їхав до будинку обласного
телебачення. У спецiальному залi зiбралися всi кандидати в депутати.
Атмосфера була нервовою. Всi поглядали один на одного специфiчними
поглядами. Специфiчнiсть тих поглядiв можна порiвняти iз поглядами батькiв
учнiв одинадцятих класiв, якi зустрiлися на святi останнього дзвоника, тобто
перед випускними iспитами. Ось, наприклад, вiтається мама ученицi Н. з мамою
ученицi В. Вони на повний рот посмiхаються одна однiй i сюсюкають: "Ой, яка
ваша Катюша розумничка! Ой вона просто прєлєсть!" - "Ой, а яка ж красунечка
ваша Нелюша!". А в душi одна думає: "От, падлюка! її донечка все життя була
трiєчницею, а за мiсяць до екзаменiв стала срiбною медалiсткою. Тьху!" А тим
часом мама другої i собi думає: "Щастить же декому: я тут плачу по двадцять
доларiв за урок кожному вчителевi i п'ятдесят доларiв за те, щоб доця
вивчила один бiлет на iспит i його ж i витягнула, а це стерво в дiамантових
сережках ходить! Жаднюга! I одного долара вчителям жалiє!"

Варфоломiйомич, примруживши очi, стежив за Разiним. До того пiдiйшов
помiчник i всунув йому в руки папiрця. Разiн пробiг його очима i пiдступно
ошкiрився. Варфоломiйович занюхав пiдвох. Разiн ходив туди-сюди по залi,
читаючи папiрця, немов завчаючи його напам'ять. Потiм запхав його в кишеню.
Варфоломiйович бачив бiленький кутик, що виглядав з кишенi i заворожено
дивився на нього, намагаючись поглядом проникнути в кишеню i прочитати
записку. I раптом сталося чудо. Разiн засунув руку в ту ж саму кишеню, щось
пошукав i нарештi витяг з неї носовичка, щоб утерти спiтнiлий лоб. Водночас
вивалився i папiрець. Варфоломiйович наступив ногою на нього i непорушно
стояв. А коли кандидатiв стали запрошувати у студiю, схопив записку i почав
нервово читати. Вiд хвилювання лiтери стрибали, i слова не лiпилися в
речення. Вiн бубонiв пiд носа окремi фрази: "жидо-масонська ложа",
"клоунада", "перевертень", "зрадник", "упир", "збоченець", "Содом i
Гоморра"... До нього пiдступив Васнецов i теж утупився в записку.
- Що робити, синок, що робити? - несподiвано став заїкатися
Варфоломiйович i поглянув на зятя.
У того на очах забринiла сльоза. Не вiд тексту записки. Нi. А вiд того,
що Варфоломiйович назвав його синком.
- Папа! - ковтаючи клубок у горлi, сказав вiн. - Батьку! Я так давно
чекав од вас цих слiв!