"Марина Гримич. Варфоломi¦ва нiч (укр) " - читать интересную книгу автора

- Зараз не до сантиментiв! - командним тоном гаркнув Варфоломiйович. -
Дивись сюди. Це ж бомба!
- Согласен, бомба! - спокiйно сказав Васнецов.
- Вона ж його погубить!
- Согласен, погубит! Только кого вы имеете в виду, папа?
- Як кого? Пашку!
- Вы что, папа! Работают профессионалы! Эту бумажку сочинял я!
- Як ти? Навiщо? Ти що, з глузду з'їхав?
- Плохо Вы обо мне думаете, папа! То есть, батьку. Ця бумажка,
папiрець - кiнець Разiну, якщо, звичайно, вiн не здогадається нею
знехтувати. А вiн не здогадається. Вiн просто обожнює бруд. I в ньому i
захлинеться.
Варфоломiйович недовiрливо розглядав зятя. Неначе бачив його уперше.
Тим часом на монiторах з'явилася студiя, в якiй на стiльцях у рядочок
сидiли блискучi пики з круглими переляканими очима. Тi пики були втиснутi у
плечi, а пiд напруженими пiдборiддями майорiли краватки, якi, здавалося,
душать шиї кандидатiв у народнi обранцi.
Кандидати виступали за алфавiтом.
Пашка виступав упевнений, усмiхнений i симпатичний. Асистентки i
помiчницi режисерiв та звукорежисерiв зачаровано втупилися на нього через
скляну звукоiзолюючу шибку, витягуючи шиї, щоб краще роздивитися.
I було на що. Павло Iванович пустив у хiд двi свої смертельнi зброї.
Перша зброя - це красивi бiлi руки з довгими пальцями i продовгастими
нiгтями; тi руки й пальцi своїми фанаберiями притягували до себе всi погляди
глядачiв, що перебували в гiпнотичному станi, немовби чекаючи, що зараз
з-пiд пальцiв вигулькне карта, кролик або голуб. Друга зброя нашого молодого
героя - це голос. Даю голову на вiдсiч, нiхто зi слухачiв i глядачiв не
запам'ятав жодного слова iз сказаного Павлом Iвановичем. Запам'яталося лише
почуття невагомостi й зачамрiла голова. Хоча заради справедливостi скажемо,
що на цей раз наш молодий герой не ризикував, зважаючи на те, що його виступ
записується. Тож таки сказав кiлька слiв про те, як бачить свою мiсiю в
парламентi, про сучасну економiчну ситуацiю i пообiцяв стояти на вартi
iнтересiв виборцiв. Хоча останнього мiг цiлком i не обiцяти: йому i так усi
вiрили. Адже правду казав Варфоломiйович: народ любить чесних. Щоправда,
вiрити народ може одному, а голосувати за iншого. Таке теж буває. I не
рiдко.
Павло Iванович закiнчив. Запанувала пауза. Всi продовжували заворожено
дивитися на нього. Наш молодий герой знiяковiв вiд паузи, що затяглася, i
згадав про маминi рекомендацiї.
- Бажаю Вам, дорогi мої виборцi, успiшно пережити стихiйне лихо, що
зветься "вибори"!
У телестудiї, а також теоретично бiля екранiв телевiзорiв, усi
пробудилися вiд сеансу психотерапiї i щиро посмiялися над простим, але дуже
актуальним дотепом.
Режисер телепередачi став подавати iз-за скла знаки ведучому, який теж
так захопився оповiддю, що забув уставити у вухо навушник зв'язку з
режисером.
- Тепер слово надається Миколi Миколайовичу Разiну, - як Пилип з
конопель протарабанив вiн механiчно.
Еге ж, Разiне. Не пощастило тобi виступати пiсля Девiда Коперфiльда.