"Марина Гримич. Варфоломi¦ва нiч (укр) " - читать интересную книгу автора

цiлком iнтелiгентний чоловiк, улюблений спiвак i взагалi красень-мужчина.
Кремезнi чолов'яги, якi, як нам видається, були працiвниками певних
органiв, тим часом викликали когось по рацiї i передавали номер та iншi
прикмети бiлого мерседеса дядечка Гiвi. Однак, як з'ясується пiзнiше,
природна грузинська кмiтливiсть спрацює i тут: дядечко Гiвi повезе
студентiв-журналiстiв на вокзал i купить їм квитки в СВ, а не буде
ризикувати їхнiм i своїм життям на трасi до столицi, де їх на кожному кроцi
зупинятиме ДАI.
Нашi друзi на малиновiй "Побєдi" поїхали у своє провiнцiйне мiстечко
зализувати рани. Васнєцову-Павароттi наклали шви i привезли до дружини. I у
хатi Варфоломiйовича почав розiгруватися спектакаль, за сценарiєм якого
молодий (ну, може, не надто молодий, однак iще цiлком соковитий) поранений
герой iз благородною сивиною на скронях закохується у дiвчину (ну, може, i
не дiвчину, а високошановну панi у розквiтi сил), яка його доглядає; любов
виявляється взаємною; однак вони любляться в секретi вiд її суворих батькiв,
якi, проте, не настiльки дурнi, щоб про це не здогадатися.
А тим часом Павло Iванович Печенiг пiсля тривалих наполягань своєї
улюбленої матiнки i лекцiй про те, що найкращим допiнгом на будь-яких
перегонах є саме природний допiнг, поїхав ночувати не до Варфоломiйовича в
землянку, а до Тетяни Горошко. Якраз на те саме металеве лiжко iз сiткою, з
вишитими хрестиком рожами, на високi подушки, на м'якi перини, до лебедiв,
до Ромео i Джульєтти...
Оце, дорогi мої, треба було б у цьому мiсцi описати, як усе
вiдбувалося. Але менi, чесно кажучи, якось невдобно. Чи то слiв бракує, чи
аскетичне виховання не дозволяє. Так що
знову ж таки, як казав незабутнiй дiдусь Панас, вмощуйтеся зручненько,
заплющуйте очки i самi уявляйте, як усе було. А щоб вам було легше
фантазувати, накину кiлька штрихiв.
Iдея Iванiвна пiшла у велику кiмнату iз зеленою скатертиною i зеленим
абажуром i ввiмкнула на повний голос вiдеозапис телепередачi зустрiчi
кандидатiв у депутати, здiйснений тьотею Розою i дядею Борею. Природно, вона
про все здогадувалася.
А ось хвацький дiдусь, здається, теж про все здогадався. Вiн приставляв
до стiнки фонендоскоп, намагаючись почути звуки iз сусiдньої кiмнати. Аж
надто примiтивний засiб до пiдслуховування, очевидно, не дав нiяких
результатiв, позаяк дiдусь вийшов у коридор i став заглядати у шпарину. Йому
зовсiм не сподобалося побачене. Вiн увiрвався у велику кiмнату iз зеленою
скатертиною i зеленим абажуром i, трясучись, заверещав:
- А ви знаєте?... Поки ви тут ось теє, вони там теє...
- Ну хай собi теє... - награно байдуже сказала Iдея Iванiвна.
- Нi! Ви навiть не уявляєте!... - пирснув слиною дiдусь.
- Я якраз добре уявляю...! - сердито сказала Iдея Iванiвна.
- Нi! Якраз ви не уявляєте! Вони теє... - не здавався дiдусь.
- Послухайте, Антоне Петровичу! Вашiй онучцi стiльки рокiв, що вам
треба було б радiти з цього приводу... - двозначно сказала мама нашого
молодого героя.
- А що я вам кажу: вони ж там у тетрис грають!!!
- Що? - пiдскочила на мiсцi, мов обпечена, Iдея Iванiвна. - Я їм зараз
покажу тетрис! - гнiвно вигукнула вона i побiгла прямiсiнько до дверей
Тетяни Горошко i шарпнула їх з усiєї сили.