"Марина Гримич. Варфоломi¦ва нiч (укр) " - читать интересную книгу автора

З одного боку стола сидiла пара голубкiв, що нiжно схилили голiвки докупки.
Це був Васнєцов-Павароттi i Тетяна Вiталiївна-Фрiдрiхiвна. Павло Iванович
Печенiг з Тетяною Горошко сидiли трохи поодаль, мов засватанi, немов
соромлячись того, що сталося цiєї ночi. Дядечко Гiвi час вiд часу душив в
обiймах Iдею Iванiвну, публiчнiсть цього вияву любовi її трохи бентежила,
тож вона активно боронилася. Дядя Боря тримав в однiй руцi руку тьотi Рози,
а другою погладжував її руку згори. Словом, iдилiя та й годi. Один
Варфоломiйович, здається, не грав у тетрис цiєї ночi, а напружено
обмiрковував ситуацiю.
Час вiд часу дзеленчав телефон, Варфоломiйович пiдскакував до нього,
мов ошпарений i нервово обговорював рiзнi новини. Дзвонили активiсти
виборчого штабу i переповiдали плiтки. Кожна плiтка викликала в ньому масу
негативних емоцiй, якi вiн намагався вилити на обiдаючих. Проте мирна
обстановка за столом якось дисонансувала зi специфiчним збудженням довiреної
особи Павла Iвановича Печенiга. Нiхто всерйоз не сприймав iнформацiю про те,
що Разiн справив глибокий вплив на робiтникiв найбiльшого в областi
пiдприємства; про те, що групка пенсiонерiв вiдкололася вiд прихильникiв
Печенiга i приєдналася до групи пiдтримки Смирнова; про те, що Колосальний
якось активiзувався пiсля того, як на округ приїхав голова найчисленнiшої
правої партiї агiтувати за нього, i багато-багато iнших речей. Знаєте, мої
любi читачi, той стан утоми, коли стає все байдужим? Ось приблизно в такому
станi й перебували члени виборчого штабу Павла Iвановича Печенiга.
Розмова за столом вiдiйшла далеко вiд теми виборiв. Щоправда, двiчi i
їм довелося понервувати. Однак зовсiм недовго. Перший раз тодi, коли
з'ясувалося, що, виявляється, треба було б на кожнiй виборчiй дiльницi
поставити двох спостерiгачiв. Недосвiдченi полiтики-аматори якось i не
здогадалися про це, поки не подзвонила одна активiстка й не запропонувала
свої послуги. Група пiдтримки спершу
перелякалася, що не врахувала такий важливий момент, проте згодом,
продискутувавши не бiльше двадцяти хвилин, заспокоїлася, дiйшовши висновку,
що представники двох уламкiв двох опозицiйних партiй будуть наглядати за
пiдрахунками й один за одним з особливою ревнiстю.
Удруге переполох знявся, коли ще одна активiстка подзвонила й
повiдомила, що М. Разiна сьогоднi бачили на базарi. Вiн бесiдував з народом.
Що робити? Писати кляузу у виборчу комiсiю за порушення закону про
вибори? Однак чи то настрiй був не той, чи зрозумiло було, що в окружнiй
комiсiї зроблять усе, щоб не дати розголосу цiй справi, вирiшили не
заїдатися i не псувати собi настрiй. Проголосували всi "за", один
Варфоломiйович - "проти". Його умовляли не нервуватися, а спокiйно
перетравити чудовий обiд. А Iдея Iванiвна взагалi подала iдею вiдключити
телефон. Слава богу, вона додумалася подати цю iдею не Варфоломiйовичу, а
його дружинi на вушко. Що було виконано з глибокою конспiративною
майстернiстю.
Варфоломiйович дуже дивно їв. Тарiлка в нього лишалася повною, проте
звуки брязкання i скреготання столових приборiв об сервiз примушували
здригатися навiть тих, хто мав наймiцнiшi нерви. На що Iдея Iванiвна як
лiкар порадила на вушко дружинi Варфоломiйовича заварити чоловiковi
заспокiйливий чай. Травки довго не дiяли на старого ветерана. Iдея Iванiвна
подумала було, що треба б пiдсипати в чай щось мiцнiше, проте десь через
годину Варфоломiйович стих.