"Марина Гримич. Варфоломi¦ва нiч (укр) " - читать интересную книгу автора

Колективна трапеза зближує людей. Це не секрет. Навiть у племенах
тубiльцiв спорiдненiсть по їжi є набагато важливiшою, анiж бiологiчна. I,
треба сказати, вони таки мають рацiю, цi тубiльцi. По собi знаю: сiдаєш за
стiл iз чужими людьми, а встаєш - з рiдними. Досi найважливiшi бiзнесовi
угоди укладаються за бiзнес-ланчами, а найважливiшi полiтичнi угоди - на
фуршетах. Ось i вони сидiли - такi близькi й рiднi. Сидiли i їли. їли й
рiднилися.
В усiх був досить непоганий настрiй. Чомусь нiхто не сумнiвався у
прихильностi долi, у близькостi перемоги. Навiть нервовий Варфоломiйович - i
той, здається, бiльше iнсценував дражливiсть i незадоволення, анiж насправдi
був таким.
Тож спочатку нiхто навiть не звернув уваги на специфiчний вираз обличчя
свого молодого улюбленця - Павла Iвановича Печенiга. А хто й звернув - усе
списав на важливу в його життi подiю, що сталася цiєї ночi.
Однак наш молодий герой усе похмурнiв i похмурнiв, а в
найвiдповiдальнiший момент - а саме пiд час десерту - досить рiшуче
оголосив:
- Я знiмаю свою кандидатуру. Нiхто нiчого не зрозумiв:
- Що? - в один голос перепитали всi.
- Я не хочу балотуватися.
Пiсля хвилини мовчанки всi, знову ж таки в один голос, затарабанили:
- Що це тобi стукнуло в голову?
- Чого?
- Як ти можеш, коли перемога на носi?
- Не переймайся, це нерви!
- Пашок, не роби цього! Заради мене!
- Iди проспися!
- Помiряйте йому темперетуру!
Не має навiть значення, кому належала яка фраза. Головне, що за столом
стало дуже гаряче. Навiть торт "П'яна вишня" - гордiсть господинi - не
справив належного враження.
Павло Iванович пiдвiвся з-за столу i рiшучим кроком рушив до виходу.
Жiноцтво заверещало, а чоловiки схопилися з мiсць i перегородили вихiд.
Павло Iванович мужньо боровся, однак оборона вхiдних дверей була не менш
героїчною, анiж оборона Днiпра.
- Пустiть мене! Пустiть! - намагався пiдвищити голос Печенiг, однак
йому це не вдавалося. Пiсля п'ятихвилинної сутички наш молодий герой безсило
впав на диван i закрив обличчя руками.
У кiмнатi запанувала тиша. Чоловiки про всяк випадок не сiдали на
мiсця, а стояли напоготовi, щоб у будь-який момент вступити в нерiвний (як
для Пашки) бiй.
Здається, Павло Iванович уже не збирався бунтувати проти бiльшостi.
Мовчанка тривала досить довго. Тишу порушила тьотя Роза, яка з
притаманною їй делiкатнiстю сказала:
- Нiколи б не подумала, що гра в тетрис так може вплинути на психiку.
Усi звернули свої погляди на Тетяну Горошко. В них можна було прочитати
нiме запитання, осуд, нерозумiння i рiзнi подiбнi емоцiї.
Однак вона й без того палала, як комунiстичний стяг.
Не знаю, чим би закiнчилося те споглядання, якби не озвався наш молодий
герой: