"Борис Гринченко. Серед темно ночi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Треба справдi пiти в ┐кономiю: а може, пощастить. ┐кономiя була велика,
i людей там служило багато. Роман зараз же пiшов у контору до вправителя.
- А що скажеш? - спитався той. i Роман почав виясняти, що служив на
службi i хотiв би мати якусь пристойнiшу, нiж проста хлiборобська, роботу.
- Яку ж то роботу? - попитав управитель.
- Хотiв би прикажчиком.
- Еге, не треба нам прикажчикiв, бо всi ║. Та й хiба ж ти зна║ш
хазяйство? Був у салдатах, служив десь швейцаром, а до хазяйства пнешся! -
I вправи-тель повернувсь було до свого дiла, але зараз же знов озвався: -
Хiба що... От у контору менi треба одного чоловiка... Тiльки щоб добре
письменного. Письменний?
- Так тошно.
- Сiдай пиши.
Роман сiв i взяв перо в руки, а вправитель, не дивлячись на нього, а
записуючи щось у велику книгу, почав проказувати йому, що писати. Нi перо,
нi пальцi нiяк не слухалися Романа, i ледве встиг вiн вивести два першi
слова, а вже той наговорив йому ┐х зо два десятки.
- Позвольте, я не послишав, як ви сказали...- припинив його Роман.
- Не оставайся позаду! - Управитель проказав йому знову все з початку.
Роман знов ухопив кiлька слiв, а все iнше загубив.
- Позвольте,не вспiшусь.
Той глянув на писання i побачив, що з усього проказаного написано
кiлька перших слiв великими, недотепними, кривими карлючками: Роман ледве
вмiв писати.
- Пiди ж спершу навчись писать, а тодi приходь. У контору не годишся.
Коли хочеш, ставай до молотилки.
- _Нi,_ до молотилки не _хочу.
- I добре, бо лiнивих менi не треба. Iди собi!
Роман вийшов зажурений i сердитий.
У його ще було в кишенi трохи грошей, вiн зайшов у монополiю, купив
горiлки i випив з горя зараз же пiд хатою на вулицi.
Другого дня вранцi стара Сивашиха полiзла в скриню, довго там щось
перекидала аж на днi, а тодi витягла якийсь вузлик. Звiдтiля вив'язала
карбованця i, як Роман увiйшов у хату, вiддала йому.
-_ На тобi, синочку, карбованця, бо батько не дасть, а тобi треба.
- От спасибi, мамо, хоч ви по-людському до мене - не так, як батько.
- Та тiльки ти, синку, шукай собi роботи, а то буде в вас гнiв та
сварка з батьком та з Денисом.
- Ходив уже в ┐кономiю.
- А що ж?
- Взяли б з дорогою душею, дак ус║ прикажчики ║сть. Хоч я й салдат, ну
- невозможно для мiня челов║ка прогнать.
- Правда... От лишенько... А може, ще де пошукати?
- Найдьом! Не поспiшайтесь. Усьо будет у свою припорцiю i на небольшом
разстоянi┐.
А сам собi Роман думав: мабуть, у матерi не один вузлик з карбованцями.
Треба так пiдкрутити, щоб вони його рук не минули.
Збiгло ще тижнiв з пiвтора. За цей час Роман дужче зазнайомився з
крамарем Михайлом Григоровичем Сучком. Спершу вiн тiльки в крамницю до
його заходив, а далi й додому,- раз навiть обiдати його зоставлено. ┐ли