"Борис Гринченко. Серед темно ночi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

добре,- через те, мабуть, такi й гладкi були i сам Михайло Григорович, i
його жiнка Агафiя, i дочка ┐х Горпуша, дiвчина рокiв дев'ятнадцятьох.
Сучковi Роман розказував, що вiн поки так собi, нiчого не робить,
розгляда║ться, до чого братися: чи службу брати, чи комерцiю заводити, i
натякав, що в нього ║ на ту комерцiю грошi. Це вiн вигадував на те, щоб
Сучок його мав не за абищо. А той йому так: i вiрив, i не вiрив, а проте
до себе пускав.
Зазнайомився _ще Роман i з дяком та з якимись "служащими" на
залiзничнiй станцi┐. Туди Ройан ходив розпитатися, чи не треба на
залiзницi жандарма,-- хотiв ще туди податися; але на тi посади брано
тiльки унтер-офiцерiв, а вiн був простий солдат. Роман раз у раз ходив по
сво┐х знайомих i радий був, як траплялося там напитися чаю або що смачне
з'┐сти, бо дома того не було. Дома вiн так-таки нiчого й не робив, тiльки
посправляв собi вудки i ходив на рiчку рибу надити. Що вловить, приносив
матерi, а вона йому варила юшку,- "вухою" вiн ┐┐ звав,- або пекла рибу в
сметанi. Вiн пiдлещувався до матерi, щоб видурювати в не┐ грошики, i мати
справдi йому давала з сво┐х схованок, поки було що давати. Вiн ┐й
розказував, що його скрiзь так гарно приймають i ось-ось уже вiн матиме
службу, а зараз не можна, бо... щось там ви-гадував.
Тим часом по селу пiшла чутка про те, як Роман ходив найматися в
прикажчики i як управитель давав йому писати. Парубки i дiвчата на вулицi
почали глузувати з Романа,звiсно, не в вiчi, бо вiн на вулицю не ходив.
Але одного разу це почула й Левантина. Вона оступилась за нього:
- I чого б я смiялася? Як не пощастило чоловiковi. то хiба вже вiн i
поганий? Та, може ж,_ те все ще й брехня!
- А ти це з яко┐ речi так його боронити заходилася? - крикнули дiвчата
й парубки та й почали смiятися вже з Левантини, прикладаючи до не┐ Романа.
Вона розсердилася:
- Тю на вас! Чи ви не подурiли? Чого ви менi його на шию чiпля║те?
Подавiться ви сво┐м Романом!
Бачачи, що вона сердиться, облишили ┐┐.
А Левантина як одсердилася та вернулася додому, то знов ┐й стало жалко
Романа. I через що його так усi на глузи взяли? Такий гарний з себе!..
Чудний трохи з сво║ю "образованою" балачкою, та це всi солдати такi, як
прийдуть, а як поживуть трохи дома, то й знову по-людському говорять.
Тiльки погано, що вiн рукам волю да║. От уже вдруге вiн ┐┐ перестрiва в
садку. Вперше вона його таки добре турнула, то вдруге вiн тихший був, хоч
i не зовсiм. Вдруге вона вже вiд нього так швидко не втекла, i вони трохи
постояли, погомонiли...
Так думала Левантина про Романа i згадувала його гарнi вуса, i чорнi
брови, i стан рiвний.
А Роман i собi згадував Левантину. Вона йому дуже до вподоби припала,
Якби ┐┐ вбра-уи в панську одежу, то зовсiм би як панночка була. Куди! Не
всяка й панночка зрiвнялась би з нею! Та ┐┐ й дражнять на селi панночкою.
А це того, що мати породила ┐┐, дiвчиною бувши, як служила в панiв за
наймичку. Казали за якогось панича. Мати вже вмерла, а дочка, як i мати,
ходить тепер по наймах.
Роман був не дурний i незабаром помiтив, що дiвчинi не подоба║ться його
занадто смiле поводiння i непроста мова. У городi дiвчата до того
позвикали, а тут - нi. Роман надумав поводитися з нею так, як звичайно