"Борис Гринченко. Серед темно ночi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

промiж себе судити Романа, що незвичайний; але вiй того не чув, а
чимчикував далi i звернув на другу вулицю. Там побачив серед солом'яних
покрiвель залiзний дах на невеличкому будииковi. Вгорi над дверима прибито
було дошку з написом^ "Народное училище".
"А зайду до вчителя!" -подумав Роман, хоч зовсiм учителя не знав.
Увiйшов у чималi сiни з кiлочками й гвiздками по стiнах задля
школярсько┐ одежi. Став, не знаючи, в якi дверi йти, бо перед ┐м було ┐х
дво║. Однi буля трохи вiдхиленi, i крiзь них чути було розмову. Сердитий
голос, говорячи "по-панському", кричав:
- Почему ты мне сапог не почистил?
- Двiр чистив,одповiдав другий, мужицький старечий голос.- Хiба я вам
лакей? Я - сторож.
- Нанялся сторожем - должен быть учителю лакеем. Каждый день сапоги
чисть!
- Та що це таке справдi? Я громадi пожалiюсь.
- Плевать мне на твою громаду! Иди сейчас до Сучка и купи мне две
колоды карт!
3 дверей вийшов, бурчачи собi щось, сивий сторож.
- Чи дома вчитель? - спитав Роман.
- А он! - показав сторож на дверi i пiшов з школи.
- Кто там? - почувся з-за дверей голос.- Верно, опять кто-нибудь
притырил мальчика! Ну й идиоты! Хоть не говори им, что еще рано!
Дверi вiдчинились вiд штурханця ногою, i на порозi став молодий хлопець
з закрученими вгору вусиками, без пiджака й жилета, в самiй сорочцi,
позакладавши руки в кишенi в штани.
- Тебе чего? - спитав вiн, але, побачивши на Романi не мужицьку одежу,
повернув iнакше: - Вам чего нужно?
- Мо║ поштенi║! - сказав Роман, простягуючи руку.- Сивашов.
Учитель дав йому й свою руку i покликав у хату. В невеличкiй свiтличцi,
з лiжком, столом i кiлькома стiльцями, був нелад, порозкидувана одежа,
недокурки з цигарок, на стiнi гiтара й рушниця, на столi стояв недопитий
чай i пляшечка з написом: "Ром"; пiд столом спала собака. Учитель попрохав
гостя сiдати i надiв пiджак.
Роман сiв, закинув ногу за ногу, витяг коробочку з цигарками, вiдчинив
i простяг до вчителя:
- Не вгодно ли,- хорошо║ разлiченiе.
Учитель узяв цигарку, i вони закурили. Роман, ламаючи свою мову ще
дужче перед "образованим чоловiком", почав виясняти, чого вiн прийшов.
Вернувся з города, ну, а на селi "скучно", бо скрiзь сама мужва i нема
такого чоловiка, щоб iз ним можна було про "образованi" речi розмовитися,-
тiльки й ║, що вчитель та врядник, та ще писар... Дак от вiн i прийшов.
Учитель почав уже розумiти, кого вiн перед себе ма║,- спершу вiн
подумав, що це щось iнше. Сам учитель був з таких, як i Роман: через
двокласову сiльську школу потрапив до вчительсько┐ семiнарi┐. Як довчився
в нiй, то його мали настановити за вчителя в його рiдному селi, але вiн
сам того не схотiв, бо там з ним усi будуть запанiбрата. Був з тих
учителiв, що, вилiзши з "мужикiв" у "пани", силкуються якомога дужче
вiдрiзнитися вiд мужика, сахаються, як нечисто┐ сили, знатися з ним i
виглядають собi яко┐ багато┐ управителiвни, чи дочки грошовитого глитая з
мужикiв, чи хоч удови якого полупанка, щоб, оженившися, покинути нелюбе й