"Борис Гринченко. Пiд тихими вербами (Укр.)" - читать интересную книгу автора

а вiн - нi... А в полi живе польовий - i то нечиста сила... А в очеретi
над рiчкою очеретяник - вибiга║ з очерету бiлим бараном i ляка║ людей... А
в водi живе водяний - цей у зелений кушир уплутаний, пакостi чинить,
греблi рве... А в болотi живе болотяник - такий замурзаний та вкаляний...
Уночi затяга║ в болото чоловiка... вогником свiтить серед болота, а
чоловiк дума║, що там люди, iде туди, а воно все далi, далi... аж поки
заведе в таку ковбаню, що й загрузне бiдолашний чоловiк... А в скелi живе
змiй. I це нечиста сила. Сiм год живе гадиною, другi сiм год - полозом
(така велика та страшна змiюка), а третi сiм год живе змi║м iз
крилами,такi великi, як у вiтряку... I тiльки трохи махне крилами -
схопиться вихор i закрутить по шляху, i як стрiне чоловiка, то пiдвi║ i
вхопить, i кине, й скалiчить навiки. А як дуже махне крилами та вилетить
iз скель, то зареве буря, i ламаються дерева, i розвалюються хати...
- Ой, страшно!.. Боже!..
- I в хмарах ║ нечистий,- збира║ хмари маленькими шматками i зносить ┐х
докупи, аж поки збереться велика хмара... А як бува║ в нечисто┐ сили
весiлля, дак вiн тодi збира║ багато снiгу й сипле, й крутить ┐м,- того й
завiрюха.
- Бач, чого воно бува║! А я й не знала!..
- А ще нечистий лiта║ змi║м-перелесником. Як побачиш на дорозi стрiчку
або поясок - нiколи не бери. Одна жiнка знайшла та й заховала в скриню. А
то був змiй-перелесник; вилiз та до не┐ вночi... З того часу став лiтати
до не┐ i жити як чоловiк iз жiнкою, а вона зсохла, змарнiла i вмерла... А
скарбу, як хто закопа║, береже скарбник: не попустить нiкому заня-ти... А
дома живе домовик...
- Що людей увi снi давить?
- Еге, давить, як гнiва║ться... А щоб не гнiвався, треба становити йому
окрiп - п'║... А то як розгнiва║ться, то й спалить...
-_ I,_ господи! - аж плеснула руками Га┐нка.- I скрiзь, де не ступнеш,
ота нечиста сила: i в водi, i в землi, i в лiсi, i в очеретi, i в бузинi,
i в ру┐нах, i в скелi, i в хмарi - скрiзь, скрiзь, скрiзь! I все на шкоду
людям! I нащо бог пустив ┐┐ на свiт? Адже з не┐ нема добра, сама шкода?
- Нема... Трошки ║... Щодня, як сонце сходить, дак вони, куцаки,
викочують його. А воно горить, а воно ┐х пече!.. Щодня тисяча ┐х там
робить, а мало який живий зоста║ться.
- Де ж вони знову набираються?
- Який живий зостанеться, то той купа║ться, а купаючись, бризка║ позад
себе, поки набризка║ тисячу крапель,- i з кожно┐ краплi зараз народжу║ться
гаспид.
- Боже! То це кожен щодня народить ┐х аж тисячу! Дак це ж скоро за ┐ми
й ступити не можна буде!
- А ти ж думала як? Та хiба тiльки цi? А ще мана, що манить людей, аби
зблукалися, та мара - голову ┐м заморочу║, та манiя драту║ ┐м, та моровиця
- така, як корова або як кiнь, да тiльки самi кiстки, без шкури... Як
пройде по селу вночi - корови ревуть страшно, а всi собаки мовчать -
бояться... I обходить усе село, i де стане - там скотина i гине, i гине...
- Ой, страшно!.. Це ще страшнiше за русалок, дiдусю... Я страх боюсь,
що мене русалки залоскочуть.
- Дак то ж на русалчин Великдень.
- А мавки?