"Юрiй Ячейкiн. Бiблiйнi пригоди на небi i на землi" - читать интересную книгу автора

Я дивлюся на них i думаю.
Нудний i настирливий цей нинi беззубий i хирлявий старець Iлiй з його
паршивою звичкою всiм заздрити.
Побачить, як я потом вмиваюся, шкребучи пiдлогу келiу його, втупиться в
мене вицвiлими, як сорочка моя, очима й сумно зiтхас, наче я потом
вмиваюся не на пiдлозi, а за трапезою:
- Де б менi знайти роботу отаку?
Або несу я помиу - i знову чую за спиною його набридливий голос, нудний
i заздрiсний, наче я не помиу несу, а щире золото:
- Де б менi знайти роботу отаку?
А коли я, наче невтомний каменяр, викрешую зубами iскри з твердого, як
камiнь, окрайця хлiба i, затиснувши перстами носа, ковтаю отруйнi шматки
iржавих та смердючих оселедцiв, вiн i тут заздро шамкотить порожнiми
щелепами:
- Де б менi знайти роботу отаку?
О господи! I коли я побачу, як вiн тримас свiчку на пупi свосму?


А сини його, преподобнi Офнi та Фiнесс?
Таких лиходiув, як вони с, не знайти не тiльки в мiстi нашому Сiломi, а
по всiй землi Iзраулевiй, вiд Дана до Беер-Себи!
З вигляду вони - дикi. Пиками - вельми нахабнi. Беззахисних прочан вони
грабують навiть на папертi i не соромляться трусити кишенi жебракiв,
забираючи у них доброхотнi подаяння. I нiхто не може врятувати вiруючих
вiд буйних синiв Iлiсвих, що рискають, аки вовки, на шляху овечок божих.
Сини Iлiу, хоч i попи вони, знати не хочуть нiякого Сундука i чути не
хочуть про святi обов'язки своу. Коли хто приносить смачну й поживну
жертву Сундуковi та його односундучанам, Офнi та Фiнесс закачують рукави
риз своух, непристойно оголяючи рудi й волохатi, як у катiв, руки,
опускають довгi шпичаки i гострi виделки в казан, де вариться м'ясо, або в
каструлю, або у сковороду, або в горщик i, що зачепить шпичак або
настромить виделка, те й поудають. I нiякого жаху перед киплячим уством не
виявляють, а тiльки неприборкану жадiбнiсть i природжену ненажерливiсть.
А мене, вбогого, Офнi та Фiнесс женуть вiд трапез своух, бо з мене
волосся сиплеться як зi старого матраца, хоч за вiком я ще отрок. А
волосся мос ламасться й сиплеться тому, що татусь мiй Елкана (та й чи
батько вiн менi?) i мати моя Анна дали обiтницю боговi, що лезо нiколи не
торкнеться чола мого i обличчя мого. I нинi вигляд я маю потворний.
Вже всi звикли до того, що я скрiзь сiю волосся свос. I коли навiть не
я, а хтось iнший необережно загубить волос свiй i його знайдуть у казанi,
або в каструлi, або в горщику, а то й в коритi для худоби, негайно шукають
мене i бичами бичують нещадно.
Воiстину деякi батьки нерозумними й поспiшними посвятами дiтей
позбавляють чад своух ухнiх радощiв i хлiба насущного i прирiкають на
жалюгiдне iснування.


Я мовчки сiдаю в темний куток Скинiу, смиренно гризу суху скоринку i
спостерiгаю, як Офнi та Фiнесс безсоромно обжирають Сундука i весь
безтiлесний почт його. I Сундук теж мовчить, i сидить тихо, як миша, бо