"Юрiй Ячейкiн. Бiблiйнi пригоди на небi i на землi" - читать интересную книгу автора

Уночi, коли верховний жрець Iлiй почав на всi заставки висвистувати, я
збудив його й смиренно повiдомив:
- Отче, ось я.
Вiн гнiвно просичав:
- Та я тебе, iдiота, i не кликав!
I вiн знову впав на пуховi подушки своу, бо понад усе по хирлявостi
своуй любить солодко поспати.
Але за годину я не полiнувався знову штрикнути його межи ребра своум
твердим, як цвях, перстом:
- Отче, ось я.
- Господи, де ти знайшов такого бовдура? - скинувся Iлiй i затремтiв од
безсилоу лютi. - Геть iз очей моух, кретине! Не кликав я тебе!
Я слухняно вiдiйшов i лiг у кам'яне ложе свос.
Але тiльки-но Iлiй захропiв, як я ще раз пiдкрався до нього i знову
штрикнув перстом своум мiж ребра його:
- Отче, ось я.
Вузенькi плечi його пiднялися над лiжком i затремтiли в нiмих риданнях,
i по бiлiй бородi його заструменiли сльози.
- Самууле, я не кликав тебе, - нарештi жалiбно заскиглив Iлiй. - Ти,
отроче, не мiй глас чусш...
- Тут бiльше нiкого нема.
- Кажу тобi: не я тебе кликав...
- А хто ж?
I тодi нарештi я почув бажану вiдповiдь:
- Ти, Самууле, чусш глас божий!.. Iди, хлопче, з богом до бога i слухай
зречене слово його... А мене залиш, немiчного... Благаю...
Та хiба не знав я, що пiдступний i мстивий старець хитрус, аби спокiйно
доспати нiч?
Бо хто i коли чув, щоб Сундук подав голос зi свосу схованки?
Але я покiрливо вiдповiв Iлiу:
- Слухаюсь, отче, i за твоум велiнням йду на глас божий. Розверз
господь вуста у недостойнi вуха моу!


А ранком покликав Iлiй синiв своух Офнi та Фiнесса, бо в них кулацюри
по пiвпуда.
I усю паству покликав верховний жрець - баранiв та овечечок божих, щоб
привселюдно покарати мене за мос нiчне зухвальство.
I коли Офнi та Фiнесс почали кропити оцтом гнучкi рiзки, покликав Iлiй
ще й мене:
- Самууле, де ти?
Я смиренно вийшов з натовпу i озвався, як уночi:
- Отче, ось я.
Iлiю аж пересмикнуло.
- Що робив ти уночi? - гнiвно стуливши брови, почав допит владика.
Я вiдповiв тихо, але не так тихо, щоб нiхто не почув.
- Бога слухав.
А коли вiд подиву роззявили роти барани та овечки, додав уже гучнiше:
- Розверз господь вуста своу у недостойнi вуха моу i говорив зi мною,