"Юрiй Ячейкiн. Бiблiйнi пригоди на небi i на землi" - читать интересную книгу авторанайнижчим з рабiв своух.
- Що ж сказав тобi Сунд... - тьху! - Всевишнiй, хай славиться у вiках iм'я його? - суворо запитав старець Iлiй. - Страшне слово його! - з удаваним жахом вiдповiв я i похнюпився. - Кажи, Самууле! - мимоволi вихопилося у цього недотепи. Слова цього лише i чекав я. Хiба мiг передбачити цей темний неук задум людини з тонким розумом? Голос мiй задзвенiв, як тятива, що спрямувала несхибну стрiлу у ворога: - Слухай, Iлiй! Слухайте, люди! Слухай, ЕресIсраель! Ось що сталося уночi! А тодi розповiв усе так, як записав i до Бiблiу в першiй книзi царювань: "I сталося в той час, коли Iлiй лежав на свосму мiсцi, - очi ж його почали слiпнути, i вiн не мiг бачити, - i свiтильник божий ще не згас, i Самуул лежав у храмi господньому, де кiвот божий; Закликав господь до Самуула: (Самууле, Самууле!). I вiдповiв вiн: ось я! I прибiг до Iлiу, i мовив: ось я! Ти кликав мене. Але той сказав: я не кликав тебе; пiди назад, лягай. I вiн пiшов i лiг. Але господь вдруге закликав Самуула: (Самууле, Самууле!). Вiн звiвся i прийшов до Iлiу вдруге, i мовив: ось я! Ти кликав мене. Але той вiдповiв: я не кликав тебе, сину мiй; пiди назад, лягай. Самуул ще не знав тодi _гласу_ божого, бо ще не вiдкривалося йому до I закликав господь Самуула ще втретс. Вiн звiвся, i прийшов до Iлiу, i мовив: ось я! Ти кликав мене. Тодi зрозумiв Iлiй, що то бог кличе отрока. I наказав Iлiй Самуулу: пiди назад i лягай, i коли глас покличе тебе, ти озовися: "кажи, господи, бо чус раб твiй". I пiшов Самуул, i лiг на мiсцi свосму". - Чи так все було, отче? - запитав я Iлiю. - А так, а так! - ствердно похитав вiн головою. Моя божеська оповiдь уже всю паству тримала в уважнiй напрузi. I лише тодi, коли Iлiй своум пастирським словом скрiпив мою оповiдь, я нарештi завдав нищiвного удару: - Слухайте, люди! Слухай, Iлiй! Сказав менi Всемилостивий: "Ось я зроблю дiло в Iзраулi, про яке, хто почус, у того дзвони загудуть в обох вухах. У той день я викiнчу над Iлiсм усе те, що я казав про дiм його; я почну й покiнчу з ним". Кiнець дому Iлiу! Верховний владика пополотнiв од лютi. А сини його Офнi та Фiнесс кинулися до мене, щоб пiвпудовими кулацюрами своуми зробити з плотi мосу криваве мiсиво або принаймнi вiдбивну котлету. Вирок цей ясно можна було прочитати на неголених пиках ухнiх. Але було вже пiзно: барани та овечки з баранятами заступили звiдусiль мене, свого нового пастиря, щоб краще почути слово боже. А я словом божим добивав iсрархiчних суперникiв моух: - I сказав цар небесний: "Я оголосив йому, що я скараю дiм його навiки за ту провину, що вiн знав, як сини його безчинствують, i не вгамував ух". Засудив господь мерзотникiв! |
|
|