"Юрiй Ячейкiн. Дивовижнi пригоди капiтана miжзоряного плавання небрехи" - читать интересную книгу автора

i розiбрати, щоб зрозумiти структуру живоу клiтини та нервову схему. Якщо
ж дослiдникiв спiткас прикра невдача, роботи Землi люб'язно надiшлють
своум братам по запчастинах ще кiлька примiрникiв.
Тисяча астероудiв i один бiлий карлик, я тодi вiд душi побажав, щоб
отих роботiв самих порозбирало!
Спасибi обчислювачевi Плюсу, вiн рiшуче повстав на наш захист i цiлком
слушно назвав обчислювача Мiнуса диким невiгласом.
I все ж, попри героучнi зусилля нашого друга Плюса, багато членiв
вченоу ради схилялося на пропозицiю Мiнуса, бо роботи по натурi своуй
дослiдники, а зрозумiти незнайому, машинерiю було надто спокусливо.
Тодi я, користуючись своум визнаним авторитетом перехiдноу ланки мiж
людиною i роботом, ознайомив читачiв через газету "Дебют", що на Землi не
роботи майструють людей, а люди майструють роботiв. Отже, перш нiж мене з
.^зймутом розiбрати, ще слiд розiбратися, хто кого мусить розбирати. Але
мою щиру оповiстку взяли за незграбну i нахабну спробу перешкодити обмiну
знаннями мiж високорозвиненими цивiлiзацiями роботiв. I авторитет не
врятував!
Коли нас ввели до зали засiдань Вченоу ради Академiу обчислювальних
наук, я побачив, що тут приготовано вже всi прилади для жаскоу екзекуцiу,
яку обчислювачi охрестили гуманним словом "експеримент". Я машинально
вислухав вирок. Над нами змилувалися - вирiшили розiбрати на молекули, а
потiм знову зiбрати.
Я гарячкове шукав порятунку, коли обчислювач Максимум, неодмiнний
голова ради, проскрипiв погано змащеним голосом:
- Як бачите, ми вiдхилили неприсмну для вас пропозицiю обчислювача
Мiнуса i ухвалили нову постанову.
Цi слова на все життя запали в мою пам'ять, бо саме пiсля них штурман
Азимут надумався жартувати. Вiн меланхолiйно мовив:
- Точнiсiнько такий випадок стався з одним водiсм автомобiля. Вiн
побачив на спiдометрi цифру 15951 i вигукнув: "Що злiва направо, що справа
налiво - одне й те ж! Другоу такоу нагоди не скоро дочекасшся!"
Отут нас i врятувала моя природна спостережливiсть.
Я помiтив, що пiсля Азимутових слiв обчислювач Максимум раптом одiрвав
погляд од порядку денного, секретарi вiдсунули стенограми, в обчислювача
Мiнуса випали з рук антитези. Всi тихо i задумливо почали блимати лампами,
наче ух заворожили. Азимут, ошелешений цiсю несподiваною поведiнкою
роботiв, про всяк випадок позадкував до дверей.
Нараз обчислювач Максимум радiсно вигукнув :
- Ситуацiя повториться за двi години, якщо машина йтиме з середньою
швидкiстю п'ятдесят п'ять кiлометрiв на годину! На спiдометрi буде 16061,
найближча цифраперевертень!
Азимут очманiв.
А всi роботи радiсно загули, заверещали, затрiщали електричними
iскрами, бурхливо вiтаючи першовирiшальника новоу оригiнальноу задачi, що,
безперечно, згодом увiйшла до всiх хрестоматiй та iсторичних хронiк
Кiбери. Над головою обчислювача Максимума спалахнув нiмб, що свiтився
стiльки секунд, скiльки ух було витрачено на розв'язання.
Але я вже знав, що робити, аби вiдволiкти увагу Вченоу ради вiд
фатальноу для нас ухвали. У розпал всероботноу радостi я, наче бомбу,
кинув у нвтовп обчислювачiв нове математичне запитання: