"Юрiй Ячейкiн. Дивовижнi пригоди капiтана miжзоряного плавання небрехи" - читать интересную книгу автора

Але зрештою вибрики комети менi набридли. Я пригадав, як у нас
укоськують диких необ'ужджених коней, i вирiшив дiяти за цим земним
трафаретом. Все одно, думаю, у мосму становищi нiчого не надумасш. Словом,
зняв я капелюха i накрив ним кометi око. I що ви гадасте? Вона вмить стала
така тиха, сумирна i слухняна, наче все життя в ракетному запрягу ходила.
А далi все вже було просто. Ми з Азимутом спритно загнуздали комету, я
вiдгвинтив вiд коробки антену, щоб про всяк випадок мати батiг, i полетiли
ми до Сонячноу системи - тiльки зоряна курява здiйнялася. Куди там
стародавнiм вiзникам!
- Агей, баский!
Азимут у три пальцi свистить, антена лунко ляскас, а душа радiс...
Тим часом на Землi усi астрономи переполошилися. Помiтили-таки у своу
небеснi окуляри, що якась комета нi сiло нi впало звернула з свого
вiковiчного шляху i невблаганно прямус просто до Землi.
Звичайно, газетярi здiйняли бучу, всiх наполохали, почали
науково-фантастичнi жахи писати про зiткнення Землi з кометою. Такого
переляку не було навiть 1910 року, коли наша планета пройшла крiзь
розкiшний хвiст комети Галлея. I 1927 року менше панiкували, а тодi Земля
майже впритул (якщо дивитися в астрономiчному масштабi) пройшла повз
комету Понса-Вiннеке.
А я навiть не можу людство заспокоути, бо геть усi дроти, навiть вiд
передавача, пiшли на вуздечку. Ще й з антени, як ви знасте, я змайстрував
собi батiг.
- Що робити, Азимуте? - питаю я свого вiрного штурмана.
- А що тут удiсш? - цiлком слушно вiдповiдас вiн. - Розстрiляс нас
людство термоядерними босголовками...
- Не журися, хлопче, - обiцяю я йому, хоч сам у цю обiцянку анiтрохи не
вiрю, - якусь сигналiзацiю знайдемоу
- Тiльки i залишилося тiсу сигналiзацiу, - зiтхав вiн, - що
пiдморгувати один одному...
Що тiльки з людиною робить розпач! Таж Азимут знайшов правильне
рiшення, але навiть не звернув на нього уваги. Якби не моя пильнiсть, вiд
нас не залишилося б i пороху.
Тiльки-но Азимут мовив про сдину нашу сигналiзацiю, як я пригадав
вогненне око комети. А його ж добре у телескопи видно! Я негайно вилiз
кометi на голову i почав то загулювати, то вiдгулювати уй гаряче око.
Крапка-тире, тире-крапка... Словом, усiм вiдомою морзянкою я вибив таку
депешу:
"Люди, заспокойтеся! Це я - капiтан Небреха. А комету япоставлю на
постiйну орбiту навколо Землi. Вона мене слухасться".
Так от. Жаль, ви не бачили того фесричного видовища у небi, коли комету
виведено на постiйну орбiту i зроблено другим природним супутником Землi,
уу рiзноколiрний хвiст укрив усе небо! Щоночi на землю падали зорянi дощi!
Та що там дощi - водоспади! В жоднiй краунi не було такоу людини, яка б не
милувалася на це фантастичне видовисько.
А ми з Азимутом те тiльки й робили, що давали iнтерв'ю i досхочу
фотографувалися в газети та журнали...
Капiтан Небреха замовк, замрiяно дивлячись на темно-синс вечорове небо,
на якому де-не-де вже зайнялися далекi зiрки. Люлька у нього давно згасла,
але вiн уперше, як ми познайомилися, забув уу витрусити.