"Юрiй Ячейкiн. Дивовижнi пригоди капiтана miжзоряного плавання небрехи" - читать интересную книгу автора

пальцi мосу сдиноу ноги ще залишилися б про запас.
Та на цьому покiнчимо з екскурсiсю у дрiмучi хащi космогонiчних
гiпотез, бо зрештою честь практично розв'язати найбiльшу тасмницю
свiтобудови випала на мою долю. Нинi про це знають усi моу знайомi. А
знайомих у мене, самi розумiсте, бiльше, нiж незнайомих.
Втiм, не буду критися: допомiг менi нещасливий випадок. Так, я не
обмовився! Якби не фатальний для мене збiг обставин, космос досi тримав би
пiд сьома хитромудрими замками одну з найцiкавiших своух тасмниць.
А дiло було так.
Ми з Азимутом поверталися з далеких мандрiв у сузiр'я Вiзничого. Там ми
вивчали передовий досвiд використання астероудiв, як дешевого вантажного
космотранспорту.
Признатися, подорож була важкенькою.
Мало того, що пiд час чергування Азимут забув пiдтягти гирю ходикiв, i
ми збилися з лiку часу, так вiн ще прогавив манюсiньку порошинку, яка з
третьою космiчною швидкiстю прошила баки з пальним. I до того легко це
зробила, нiби замiсть титанових бакiв коробка мала мильнi бульбашки. Ясно,
гiдрат спирту миттю випарувався у простiр.
Це була непоправна втрата.
Азимут у розпачi. Сидить у кутку, мов покарана дитина, i нещадно
стьобас себе батогом самокритики:
- В усьому винна тiльки моя легковажнiсть! Що я наробив! Ой-ой-ой!
Капiтане, навiщо ви взяли у цю вiдповiдальну подорож таку безвiдповiдальну
людину? Айай-ай! Кари за це на вас немас!
Ну, довелося суворо нагримати на нього, щоб хлопець остаточно не
загубив голову i не накоув нових дурниць.
За iнерцiсю пiдлiтасмо до кордонiв Сонячноу системи, тут треба
маневрувати, а в баках палива анi краплi. Сухо, як у пiщаних колодязях
середньоазiатськоу пустелi.
Отут i почалася неприсмнiсть. Навiть без навiгацiйних приладiв було
помiтно, як ракета вигинас трасу, повiльно, але певно стаючи на довiчний
орбiтальний якiр сонячного тяжiння.
Нагальнiсть рiшучих дiй була очевидною. Якщо пустити все на самоплив,
то невiдомо, скiльки рокiв нам доведеться метляти навколо Сонця за межами
системи, поки мою мiкролiтражку помiтять з випадкового зорельота. Та й
знайдуть, можливо, самi кiстки!
А людство ж чекас нас з трудовою перемогою, чекас не дочекасться
передового досвiду цивiлiзацiй сузiр'я Вiзничого у галузi використання
астероудiв як природного вантажного транспорту.
Був, правда, один хоч i ненадiйний, але вихiд: пiдживити двигуни лiками
з похiдноу аптеки - вони ж всi на спирту. Та чи надовго ух вистачить?
Одначе вийняв лiки з шафки i заходився бiля двигунiв поратися.
Можете менi повiрити, це справило на Азимута належний ефект. У мого
штурмана вiд подиву очi рогом полiзли. Та коли отямився, безкорисливо
запропонував свiй запас одеколону. Азимут завше був чепуруном!
А я, нiби нiчого видатного не сталося, любесенько пояснюю йому:
- Звичайно, оцих запасiв на двох - це крапля у морi. Не вистачить
навiть до найближчоу планети, Плутона. Отже, один з нас мусить залишитися
тут, на орбiтi, а другий хутенько злiтати на Плутон по паливо.
- Я! - анi секунди не вагаючись, героучно озвався Азимут. - Я залишуся!