"Юрiй Ячейкiн. Дивовижнi пригоди капiтана miжзоряного плавання небрехи" - читать интересную книгу автора

- Нi, залишусь я, - по-доброму втовкмачую йому. - А ти, дивись, не
барися.
- Що це за вигадки? - не на жарт обурився Азимут. - Де справедливiсть?
- репетус вiн. - Хiба вам не вiдоме правило, що капiтан залишас корабель
останнiй? - повчас мене.
Я навiть розчулився вiд тих слiв. Отака самовiдданiсть! Мiй вiрний
штурман готовий зчинити бунт на борту, що завжди суворо карасться, аби
врятувати життя капiтана! Та рiшення мос було непохитне. На це я мав
досить пiдстав.
Звiсно, я й вигляду не подаю, що його слова зачепили мене за живе, а
спокiйно, як малiй дитинi, пояснюю:
- З усякого правила, Азимуте, с виняток. З цiсю аксiомою тебе мусили
познайомити ще у середнiй школi. А подорож на лiках та одеколонi - це
просто нечуваний у моуй багаторiчнiй практицi виняток. Давай розглянемо цю
проблему з усiх бокiв, як тверезi люди. Щоб за таких нiкчемних запасiв
палива щасливо дiстатися до Плутона, коробку слiд зробити легенькою, як
пiр'ячко, щось на зразок порожнього бiдона. Усе зайве - за борт! Висновок
- один з нас...
- Я! - знову на тiй же дражливiй нотi, як зiпсована грампластинка,
заволав Азимут. - Я зайвий!
- Нi, Азимуте, - змушений був засмутити його, - зайвий на борту я! На
це с два докази, жоден з яких ти не в силах спростувати. По-перше, я,
нiвроку, важчий за тебе. А це зараз мас вирiшальне значення. По-друге, ти
собаку з'ув у штурманськiй науцi. Думасш, я забув твою пригоду у сузiр'у
Псiв?
Але, мабуть, мiй вiрний штурман i досi пручався б десь на кордонах
Сонячноу системи (хлопець вiн впертий!), якби я власноручно не нашкрябав
вiдповiдний наказ по коробцi. У параграфi першому я безжально списав себе
за борт, як непотрiбний баласт, а в параграфi другому по самi вуха
навантажив Азимута вiдповiдальнiстю за все. Вiдтак прикнопив наказ перед
очi штурмановi. Оскiльки вiн дисциплiнований, все й уладналося.
Авжеж, залишивсь я в чорнiй безоднi на самотi. Тiльки й побачив, з якою
скаженою швидкiстю чкурнула дбайливо випотрошена коробка до найближчоу
планети.
А загалом я влаштувався непогано. Розвалився на колодi, люльку
посмоктую, щоб на випадок метеоритного бомбардування утворити навколо себе
стiйку тютюнову атмосферу. Знасте, завбачливiсть нiколи не завадить, а
вiдомо ж, що це найбiльш надiйний захист, бо в атмосферi метеорити
моментально згоряють.
А навкруги, куди не кинь оком, казкова картина. Жовтi, оранжевi,
червонi, блакитнi i бiлi зiрки водять невпинний космiчний танок. Кудлатi
комети влаштували пустотливi перегони.
Одна незручнiсть: з правого боку сонечко пiдсмажус, а з лiвого -
одвiчний мороз пече. Як бiля вогнища взимку. Та й це скоро минулося, бо
моу боки незабаром припорошило пристойним шаром космiчного пилу. А пил,
самi знасте, поганий теплопровiдник.
Натоптав я люльку свiженьким тютюном, старанно розпалив уу та й, сам не
знаю як, задрiмав.
Так от. Довго спав чи мало, коли чую, хтось човпеться на менi.
Розплющив я очi - нiчого не бачу. Страхiтлива темрява поглинула весь