"Юрiй Ячейкiн. Дивовижнi пригоди капiтана miжзоряного плавання небрехи" - читать интересную книгу автора

Всесвiт! Жодноу зiрки. Жодноу комети. Жодного променя свiтла. Тiльки
похмура зловiсна темрява. Спробував було протерти очi, та з жахом
пересвiдчився, що не можу й пальцем ворухнути. Лежу безпорадний, як
немовля у пелюшках.
Сили небеснi!!! Невже я отак акуратно проспав досi не бачену страшну
всесвiтню катастрофу?!
Добре, хоч люлька ще курилася!
Я нервово затягнувся i знову заплющив очi, щоб не бачити цього
кошмарного поховального мороку. I раптом почув слабенький, наче крiзь
вату, голос Азимута.
- Капiтане, ау! - ледь чутно волав мiй вiрний штурман.
Це мене ще бiльше вразило. Я ж добре вивчив усi регiстри Азимутового
голосочка. Коли загорлас на повну потужнiсть, то вiд радiоперешкод
хриплять приймачi на всiх планетах.
А тут - ледь чути!
"Що ж трапилося? - тривожно розмiрковував я. - Якщо Азимут живий i
здоровий (а це факт, який кричить сам за себе!), то, мабуть, всесвiтньоу
катастрофи не було. Але чому ж тодi я нiчого не бачу? Хто обхопив мене так
щiльно, що я не годен i ворухнутися? I, нарештi, хто отак нахабно
човпеться на менi?"
Аж раптом страшна думка блискавкою пронизала мiй мозок.
Невже, поки я спав, мене вiд бушприта до клотикiв, по всьому рангоуту,
припорошило грубезним шаром космiчного пилу? Невже я опинився у ядрi
новонародженоу планети? Невже оце мiй штурман Азимут блукас по планетi
Небресi i шукас свого капiтана?
Атож, то було моторошне прозрiння!
Мiй тренований мозок послужливо нагадав, що навiть земноу поверхнi,
незважаючи на багатокiлометрову атмосферу, щороку досягас три тисячi тонн
космiчного пилу. Правда, для Землi це минас непомiтно, бо уся ця пилюга
розпорошусться на площi понад п'ятсот мiльйонiв квадратних кiлометрiв. Але
для моух, порiвнюючи з рiдною планетою, карликових габаритiв й пiвдесятка
тонн було цiлком досить.
Мушу ще раз нагадати: якби я за тих обставин розгубився хоч на хвилину,
ви б зараз не слухали теревенi старого капiтана. Згодом Азимут визнав, що
саме тiсу вирiшальноу хвилини вiн ладнався стартувати з невiдомоу планети
i облетiти усю навколосонячну орбiту, на яуiй я мав його чекати.
Зрозумiло, у цьому прикрому випадку я б навiки захряс у надрах
новоутвореного небесного тiла.
Я лихоманкове шукав порятунку з цiсу пастки.
Та порятунку не було. "Нiчого, каштане, - як можу, втiшаю сам себе, -
бувас гiрше. У тебе с хоч остання розрада - люлька..."
I тут мене наче осяяло.
Люлька!
Ось що мене порятус!
Адже коли вона куриться, значить, уу кратер ще виглядас на поверхню
планети!
Кожен бачив, як курцi з досвiдом умiють випускати дим на замовлення - i
струмочком, i кiльцями. А я в цiй галузi мав неабиякий стаж. Складнiсть
полягала лише у тому, що я мусив жонглювати димом не з рота, а
безпосередньо з люльки. Та все буде гаразд, якщо Азимут не заплющуватиме