"Юрiй Ячейкiн. Дивовижнi пригоди капiтана miжзоряного плавання небрехи" - читать интересную книгу автора

вчений Плiнiй Молодший, коли вулкан Везувiй вивергав полум'я i сiрку,
ховаючи пiд магмою Геркуланум i Помпею? Полiз у саме пекло, аби докладно
вивчити страхiтливе стихiйне явище!
Зрозумiло, я навiть не думав рiвнятися до героучного вчинку Плiнiя. Вiн
пiшов у вогонь на очах у людей, отже, були свiдки, якi зворушливо
засвiдчили його безмежну вiдданiсть науцi. А я дiяв за набагато гiрших
обставин, самiтний, як палець, бозна на якiй вiдстанi вiд матiнки-Землi,
отже, якби загинув, нiкому було б згадати про вiдчайдушну смiливiсть
капiтана Небрехи.
Але хоч за яких несприятливих умов опинився, розуму не втратив. У
ракетi незвикло свiтло, як вночi на святковому Хрещатику, а я собi
незворушно спостерiгаю поведiнку численних навiгацiйних приладiв. Як не
дивно, а вони теж не показилися. Що то значить - особистий приклад
командора! Коли дивлюся - тисяча астероудiв! - покажчик шукача планет
вказус на наявнiсть з лiвого борту чималого космiчного тiла, придатного до
життя. Вiдстань - якихось кiлька десяткiв тисяч кiлометрiв.
Планета!!!
Тiльки за умов отого несамовитого штучного освiтлення я не помiтив уу
неозбросним оком.
"Оце пощастило! - зрадiв я. - Буде твердий грунт пiд ногами! Хай хоч на
курявних стежинах цiсу далекоу планети залишаться моу слiди..."
Та, скажу я вам, менi пощастило ще бiльше, нiж я сподiвався, - планета
була густо заселена розумними iстотами. На жаль, нововiдкрита цивiлiзацiя,
на перший погляд, не являла нiчого цiкавого для космiчноу iстотологiу. Не
було у мешканцiв планети трьох, а то й чотирьох очей замiсть двох, не
носили вони на макiвцi вусикiв-антен замiсть нормальних вух, не стрибали,
спираючись на пружний м'язистий хвiст, i не мали крил, хоча б у виглядi
малих атавiстичних вiдросткiв. Вони були подiбнi до моух загублених у
зорянiй безоднi землякiв, як двi краплi дистильованого H2O. Копiу людей та
й годi! Не криюся, якби не суцiльно сяюче небо й чорне, холодне коло
замiсть сонця у зенiтi, я б тодi запiдозрив, що якимось незбагненним чином
повернувся на рiдну планету.
Та оця вражаюча подiбнiсть не завадила тубiльцям зустрiти мене з
небувалою урочистiстю. Ви б тiльки бачили, як мене зустрiчали! Нiде до
того я не чув таких палких вiтань, такого радiсного галасу, нiде не
спостерiгав такого непiдробного подиву i бурхливого, як море, захвату, на
жоднiй планетi не бачив стiльки захоплених очей i щирих, сповнених любовi
та безмежноу симпатiу усмiшок, як на цiй... Сто Чорних Сонць на мою
голову, коли я хоч на пiвслова перебiльшую!
Однак ви й самi збагнете ситуацiю, коли я вам оце повiдомлю, що
тамтешнiй бiлий космос був не маревом, а найсправжнiсiнькою одвiчною
реальнiстю. Але докладно про це пiзнiше. Скажу тiльки, що за таких,
здавалося б, ненормальних природних умов аборигени планети, незалежно з
якого боку уу вони мешкали, нiколи не бачили ночi, бо уся планета з усiх
бокiв була оточена безупинним вiковiчним денним освiтленням. А що з цього
випливас?
Ось що.
Тубiльцi й гадки не мали про iншi свiти. Адже, щоб побачити свiтло
далеких зiрок, потрiбна нiч, а нiч ум не снилася навiть у хворобливому
мороцi. Отож вони не були морально пiдготовленi до можливого вiзиту