"Юрiй Ячейкiн. Дивовижнi пригоди капiтана miжзоряного плавання небрехи" - читать интересную книгу автора

iншопланетних братiв по розуму, як iншi цивiлiзацiу, котрi мають зоряне
небо над головою i очi, щоб на нього дивитися. А навiть для морально
пiдготовлених цивiлiзацiй прибуття iншомовних космiчних мандрiвникiв -
подiя величезноу всесвiтньо-iсторичноу ваги, яка стихiйно i водночас
закономiрно перетворюсться на тривале всепланетне i всенародне свято. Тож
якою мусить бути радiсть iстот без хоч такоу-сякоу моральноу пiдготовки?
Так, для них це було диво з див! Людина, така ж, як i вони, раптом
впала з неба! Якби тубiльцi були дикунами, вони неодмiнно вважали б мене
за Всевишнього i всеверхнього бога. Та, на щастя, нiякi забобони i релiгiу
на цiй казковiй планетi ще не народилися. З цього боку у них все ще було
попереду. Але аж нiяк не з мосу провини...
Одне слово, зустрiчали мене винятково, бо нiхто не сподiвався на прикре
непорозумiння, що вже чигало на всiх, а особливо на мене. Несподiванки на
нових планетах завше сиплються, як з рогу достатку.
Я в оточеннi академiкiв, зодягнутих в старовиннi мантiу, i сивобородих
професорiв з небувалими труднощами продирався крiзь розбурханий натовп,
невтомно вiдповiдав на невщухаючi вiтальнi вигуки, сам промовляв для
годиться поздоровнi слова, несхибно просуваючись до трибуни. Знасте,
перебування на чужiй планетi неодмiнно починасться з трибуни, з врочистих,
iсторичноу ваги промов, з багатотисячного мiтингу на честь першого
контакту. Не знаю, вiд кого це пiшло, а такий вже заведено серед
високорозвинених цивiлiзацiй загальновсесвiтнiй порядок, що зайвий раз
свiдчить про спiльнi закономiрностi у розвитку iнтелектуального поступу.
Ледь ми дiсталися до трибуни, як неозорий натовп почав скандувати:
- Iнтерв'ю! Iнтерв'ю! Iнтерв'ю! Промовцiв на мило!
Отож опинився я перед шеренгою мiкрофонiв, i розпочалося оте знамените
iнтерв'ю, яке транслювалося по всiй планетi i через яке я вперше у свосму
життi потрапив до психiатричноу лiкарнi. Але хто ж на мосму мiсцi мiг би
оцю халепу передбачити? Кому спало б на думку, що правдива розповiдь про
успiхи земноу науки i технiки будуть сприйнятi як безвiдповiдальнi
теревенi несумнiвного божевiльного?
Вiд таких несподiванок й справдi можна з'ухати з глузду.
- Вельмишановний капiтане Небрехо, - солодко заспiвав найславетнiший
мiсцевий газетяр, весь - з голови до п'ят - обвiшаний фотоапаратами, -
звiсно, ми ще не можемо робити остаточних висновкiв, бо наше iсторичне
знайомство поки що надто поверхове, але, судячи з ваших побiжних
теоретичних зауважень, манери мислення i технiчного спорядження, нашi
цивiлiзацiу перебувають на одному рiвнi суспiльного поступу. Чи, може, я
помиляюся?
- Гадаю, що ваша гiпотеза непомильна, - вiдповiв я. - Мiж iншим, я теж,
i зважте - цiлком самостiйно, дiйшов до тотожних висновкiв,
- Присмно чути! - приязно осмiхнувся газетяр, а натовп вибухнув
гучними, довго не стихаючими оплесками. - Якi ж, якщо це не державний
секрет, перспективи розвитку вашоу науки i технiки?
Це була вiдповiдальна мить. Адже я в кiлькох словах мусив змалювати
велич людськоу думки. Я з гордiстю за досягнення моух землякiв розповiв
про штучний харч у таблетках, про енергетичнi греблi на рiчках, про
кобальтовi гармати як лiкувальне знаряддя, розповiв, що наука сягнула
такого велетенського рiвня, що людинi вже несила опанувати уу в усiх
розмаутостях, i тому на допомогу уй прийшли електронно-обчислювальнi