"Юрiй Ячейкiн. Дивовижнi пригоди капiтана miжзоряного плавання небрехи" - читать интересную книгу автора

машини i спецiалiзованi роботи, що люди написали мiльярди томiв художньоу
i науковоу лiтератури, хоч кожна окрема людина нездатна за свос життя
прочитати бiльше як десять тисяч томiв. А коли я почав оповiдати про
нечуванi успiхи кiбернетики i суцiльноу автоматизацiу, газетяр здивовано
запитав :
- А навiщо вам усе це?
- Як це навiщо? - у свою чергу запитав я. До того ж спостерiг, що
багатотисячний натовп якось насторожено застиг.
- Навiщо ви ускладнюсте собi життя? - уточнив свос запитання газетяр.
- Хiба ж задоволення усiх духовних i матерiальних потреб - це
ускладнення життя? - украй вразився я. - Наша мета - духовно вiльна,
гармонiйно розвинута людина!
- Про яку ж духовну свободу може йти мова, коли людина у свосму
повсякденному життi в усьому залежить вiд промислово-технiчного
потенцiалу? - вже зовсiм кисло запитав iнтерв'юер, а в його очах з'явилися
полохливi вогники. - Хiба ж можливий гармонiйний розвиток за умов
примiтивноу вузькоу спецiалiзацiу?
Я не годен був хоч щось второпати. Над величезним майданом, вщерть
заповненим тубiльцями, зависла зловiсна цвинтарна тиша.
А зарозумiлий iнтерв'юер позадкував вiд мене на кiлька крокiв, узяв у
руку, мов каменюку, важкенький фотоапарат i вороже мовив:
- Як вам не сором, капiтане? Лiтня людина, а пропагусте машинне
рабство, кличете назад, до мороку середньовiччя! А може, ви зовсiм нiякий
не капiтан? Може, ви втiкач з притулку для уражених ганебними пережитками
минулого? Може, усi вашi теревенi - атавiстичний прояв хворобливоу
фантазiу?
Вiн таки недарма задкував i озброувся фотоапаратом! Та це його не
врятувало. Я одним скоком опинився бiля нього, згрiб в обiйми i заволав:
- Гей, люди! Кличте швидку допомогу! Божевiльний на трибунi!
Мушу визнати, що двiчi кликати швидку допомогу не довелося. Те, що я
тiльки тепер збагнув, присутнi, певно, зрозумiли одразу, i машина з
червоним хрестом була викликана заздалегiдь. Вона з пронизливим виттям вже
просувалася крiзь натовп до трибуни. А коли з неу сипонули статурнi
санiтари, я полегшено зiтхнув.
Аж тут сталося неймовiрне. Замiсть приборкати здурiлого iнтерв'юера,
вони мовчки почали викручувати руки менi.
- Ви що, всi тут причиннi? - образивсь я. - Хiба ж так зустрiчають
iншопланетних гостей? Чи у вас скасованi закони гостинностi?
Але це не справило на них жодного враження. З однаковим успiхом я б
соромив восьминогiв.
- На помiч! - заволав я в усi мiкрофони, але натовп вiдповiв глузливим
реготом - нiхто й не збирався мене боронити.
Я вiдчайдушне борсався серед дужих санiтарiв. Та сили були нерiвнi. А
коли на мене силомiць натягли гамiвну сорочку, годi було пручатися. Адже
боронитися в гамiвнiй сорочцi ще важче, анiж бiгти наперегони в мiшку.
Наступноу митi мене, мов лантух, вкинули в роззявлену пащу машини з
божевiльнi.


Ув'язнення мос тривало довго. Та не скажу, щоб воно впливало на мене