"Юрiй Ячейкiн. Дивовижнi пригоди капiтана miжзоряного плавання небрехи" - читать интересную книгу автора

Професора. Втiм, i цього було досить, щоб зробити певнi висновки. Отже,
щодо мене вироблено сталий науковий погляд. Отже, я не подаю жодних надiй
на видужання. А коли так, то менi не вибратися з цiсу лiкувальноу
в'язницi. Що ж, доведеться пiдкоритися правилам чужоу гри. I вже того ж
самого дня я зробив перший вдалий хiд.
- Професоре, - мовив я, коли вiн звикло завiтав до мосу палати, -
припускаю, що ви масте рацiю. Але для того, щоб вилiкувати мене, необхiдно
приборкати i запроторити куди слiд повсталу генетичну пам'ять. Хiба не
так?
- Чудово, капiтане! - вiд задоволення Професор аж порожевiв. - Саме це
ми й намагасмося зробити! Я радий за вас, що ви нарештi це зрозумiли!
Перший крок до видужування полягас у тому...
- Але ж. Професоре, - зупинив я його, - аби запроторити генетику, слiд
створити перевагу або ж вiдновити пам'ять вищоу нервовоу системи, яка
вгамус моу розбурханi первiснi iнстинкти. Якщо ж цього не зробити, я тут у
вас вкiнець здичавiю i деградую.
- Не майте сумнiву, капiтане! - погодився зi мною Професор.
- Отож я прошу, щоб ви мене хоча б коротенько познайомили з iсторiсю
наукового i суспiльного поступу цивiлiзацiу, а також ласкаво забезпечили
вiдповiдною iсторичною i науково-популярною лiтературою.
- З величезним моум задоволенням! - аж затремтiв од захвату Професор. -
Почнемо хоч би й зараз, аби зцементувати у вашiй пам'ятi цю розмову! З
вашого дозволу, я запалю...
Звiсно, я пiдтримав компанiю. Витяг люлечку, тютюнець, i за хвилину ми
вдвох занурилися у синювато-сивий затишок.
- Почну, капiтане, з казок, - мовив Професор, - бо казки - то
найдавнiшi вiдомостi з народноу фантазiу, що колись були втiленi у певнi
реальнi образи, а до нас дiйшли як чудернацькi i дивнi вигадки. Нiяких
вiдомостей, старiших за казки, ми не масмо. Бiльше од того, вже й у казках
не все до пуття розумiсмо.,.
Я нашорошив вуха.


- Найбiльш популярнi зараз казки - це iсторiу про килим-лiтак i
чоботи-скороходи, скатерку-самобранку i всевидюче око, а також про
нерозмiнний карбованець...
Я ледь не схопився i не бовкнув, що в нас точнiсiнько тотожнi казки, та
вчасно стримався. I правильно зробив, бо як невдовзi з'ясувалося, тут
казки були на iнший лад.
- Що ми нинi знасмо про цi речi? - вiв далi Професор. - Тiльки й того,
що це були надзвичайно складнi хитромудрi вироби. Чоботи-скороходи i
килими-лiтаки майструвалися на основi антигравiтацiйноу механiки i
використовувалися як найбiльш надiйний i зручний наземний транспорт.
Скатерка-самобранка була портативним синтезатором для молекулярного
вiдтворення харчових продуктiв. Iнодi уу програма-меню сягала кiлькасот
найменувань. Назва ж всевидючого ока говорить сама за себе - за допомогою
цього карколомне складного, але мiнiатюрного приладу ви могли б побачити
все, що тiльки коулося кожноу даноу митi на планетi. Ясно, усi цi речi, на
перший погляд незамiннi i кориснi, викликали бурю невдоволення. Кому,
примiром, було присмно усвiдомлювати, що за вашими дiями задля розваги