"Юрiй Ячейкiн. Дивовижнi пригоди капiтана miжзоряного плавання небрехи" - читать интересную книгу автора

Та Професор вже оговтався.
- Масте рацiю, - спочатку погодився вiн зi мною. - Електротехнiчнi
споруди справдi надто громiздкi i потворнi. А скiльки вони забирають у нас
сил i здiбностей! Скiльки заводiв тiльки те й роблять, що виготовляють
електроустаткування та електроприлади. Страшно згадати, мiльйони людей
працюють у потi чола свого лише для того, щоб засмiтити планету. Але ви,
капiтане, не врахували однiсу важливоу обставини. Для того щоб вiдмовитися
вiд одного джерела енергiу, слiд винайти iнше, бiльш просте. Не будемо ж у
свосму поступi задкувати до глобально небезпечноу термоядерноу i
променевоу енергiу.
Тiльки цього я й чекав.
Пiдiйшов до столу i спокiйно кинув козирного туза або, коли точнiше,
креслення елементарного парового двигуна.
- Ось вам нове джерело! Його можна монтувати навiть у сарау. Я аж
дивуюся, як це досi нiхто не додумався до такоу простоу речi...
Професор швидко, збагнув нескладний принцип роботи паровика. Очi його
радiсно заяснiли.
- Капiтане! - розчулено загорлав вiн i кинувся мене обнiмати. -
Присягаюся усiма дiрками на небi, я завжди вважав вас видатною людиною.
Про це свiдчить навiть ваш так званий зорелiт, кустарно злiплений вашими
золотими руками у цiлковитому розумовому потьмареннi. Я запевняв колег, що
ваш генiй не стiйко уражений i лише тимчасово животiс в полонi хворобливоу
фантазiу.
Професор передихнув од захвату, а тодi вигукнув:
- Ваш генiальний винахiд, капiтане, початкуе нову промислово-технiчну
революцiю на планетi! Ви - один з найбiльших мислителiв, якi будь-коли
ощасливлювали наше людство!
Я незворушно вислухав цi дифiрамби i нiчим не зашкодив Професоровi,
коли вiн з переможними зойками "Видужав! Видужав! Видужав!" кинувся до
телефону...
Наступного дня я звiтував зi своум карколомним (з погляду тамтешнього
поступу) проектом перед вченою радою. Знову мiй голос, посилений
ретрансляторами, лунав над планетою. Уся люднiсть слухала мене,
затамувавши подих. Мене, новообраного Головного Теоретика Вченоу Ради!
Кожне мос слово було на вагу золота. Пароплави! Паротяги! Паровi млини,
паровi майстернi i фабрики! Я до того розпалився, що широкими мазками
окреслив й подальшi свiтлi обрiу. Я не пошкодував фарб, щоб змалювати
далекий прийдешнiй день, коли щасливi нащадки замешкають у печерах навiть
без парового опалення (його замiнять гарячi природнi джерела i гейзери),
позбудуться будь-якоу залежностi вiд технiки, гомонiтимуть бiля затишного
багаття, оповiдаючи про своу мисливськi та рибальськi подвиги...
Нiхто менi не перечив. Усi слухали мов зачарованi. Тiльки мiй
попередник по посадi Головного Теоретика незграбно намагався спаплюжити
моу iдеу.
- Наш достойний вчений колега, - пiдступно почав вiн, - не врахував у
свосму вельми смiливому проектi одну, так би мовити, дрiбничку, яка, на
жаль, перекреслюс весь проект.
- Це ж яку, коли не секрет? - запитав я.
- А отаку! - зловтiшне процiдив цей вчений цап. - Маю на увазi рiчки,
хiмiчно очищенi внаслiдок реалiзацiу парового проекту. Автор його сам