"Юрiй Ячейкiн. Народження Адама" - читать интересную книгу автора

Що там сталося, важко й описати. Насамперед тому, що картину двобою
ховав туман, який значно погустiшав. Але зважаючи на несамовите ревище,
вiдчайдушне виття, брязкiт щелеп i пазурiв, оглушливий хрускiт кiсток,
чудовиська тюжили один одного не на життя, а на смерть.
Нарештi переможне ревище лускатого страховища та передсмертний хрип
гороподiбного гурмана злилися в заключний трагiчний дует.
З туману виринули заюшена хава хижака з величезним куснем паруючого
м'яса в зубах...
- А що. Азимуте, - порушив гнiтючу мовчанку капiтан Небреха, - далебi,
штучнi копiу колишнiх потвор жеруть одна одну? Не хотiв би я опинитися на
мiсцi твоух бiдолах-першокласникiв, аби не потрапити на десерт оцьому
"машинозавровi"...
Чим я мiг заперечити? Та й навiщо заперечувати очевиднi факти? Я й сам
розумiв, що ми були б чудовиську на один зуб. I скафандри не врятували б.
Потвора злускала б ух, мов горiшки.
Та на цьому сюрпризи ще не скiнчилися.



8. 4ПI-ЕР-КВАДРАТ

Що я мав робити?
Ясно, пiдняти руки вгору на знак беззастережноу капiтуляцiу i щиро
визнати:
- Капiтане, ви - генiй!
Але, на щастя, не встиг цього зробити. Бо саме тiсу митi вдарив грiм з
чистого неба. Грiм дужчав, ширився i вже обiймав небо вiд краю до краю.
Тасмничий грiм страшенно наполохав велетенських черепах. Вони
повидиралися iз земляних схованок i панiчно ринули у надра первiсноу хащi.
Лускатий убивця теж не лишився байдужим до громових ритмiв. З
незадоволеним риканням, яке тепер видавалося жалюгiдним скавучанням, вiн
схопив свою жертву iкластою пащекою i насилу поволiк уу у пралiс
протилежного берега.
За хвилину на галявинi було порожньо, як у мить нашого акробатичного
приземлення. Тiльки трава, я помiтив, стала сторч, мов волосся на головi
людини, коли вона цiпенiс з ляку.
Хоч це було ненормальне i тому тривожне видовисько, хвилюватися не було
й найменшоу причини. Навпаки, були всi пiдстави радiти i пишатися власною
далекогляднiстю. Адже це був гуркiт авiацiйного мотора!
Я прислухався до шумовиння авiацiйного мотора з невимовною насолодою.
Наче сидiв не в залiзнiй бочцi, а в партерi Великого театру на прем'срi
чудовоу опери.
Але найприсмнiше було, безумовно, попереду.
Ось зараз капiтан Небреха пiднiме вгору руки i визнас:
- Азимуте, ти - генiй!
I щоб наблизити цю врочисту мить, я взяв мегафон, аби перемогти гуркiт,
i в'удливо проревiв на вухо Небресi:
- Капiтане, це справдi нечувано! Птеродактилi лiтають з мотором!
Ха-ха-ха!
Та мiжзоряний вовк i не подумав визнати поразку. Вiн узяв в мене з рук