"Юрiй Ячейкiн. Слiдство веде прокуратор" - читать интересную книгу автора

- Авжеж! - запалена надiсю, наполягала Клавдiя Прокула. - Хiба ти
кликав до себе того Аннана? Хiба тут мiститься твоя канцелярiя, де ти
мусиш дотримуватись службових приписiв?
- Нi i нi! - сказав Пiлат. - Що з цього?
- Аннан прийшов без зову. Прийшов до твого приватного житла. Прийшов як
прохач. Ти тут повний господар. Ти можеш його навiть взагалi тут не
прийняти i призначити зустрiч в канцелярiу у час зручний для тебе. Отже...
- Отже, менi лишасться дати згоду.
- О, мiй Понтiю, у подяку тобi я знову обiцяю стiйко мовчати.
- Ця присяга тiльки свiдчить, що ти у мене велика розумниця.
Тим часом прислужники внесли до портика масивний, гiдний сану
несподiваного вiзитера стiлець з твердою й прямою спинкою: iудеу чомусь
люблять сидiти в незручнiй, задерев'янiлiй позi. Та хай! Хоч би й на цвяхи
сiдали. Химернi мiсцевi звичау та уподобання адмiнiстрацiю Риму не
обходили.
Як i в'язень Iсус Назарей, минулорiчний першосвятенник Аннан, тесть
теперiшнього - Кайафи, виглядав у портику чужорiдним тiлом, хоч являв
собою зовсiм iнший соцiальний тип. В'язень був тут темною плямою,
святенник - занадто пiстрявою. В'язень стукотiв по мармуру дерев'яними
пiдошвами, святенник вiддзвонював дрiбними срiбними бубенцями, нашитими по
всьому його фантастично барвистому вбранню. На груди звисав триколiрний
омофор - ознака, що вiн походить з роду блаженного Левiя. До пояса був
припнутий розшитий бiсером мiшечок з паличками-жезлами для жеребкування.
Аннан вiддзвонював своуми бубенцями, мов цiла отара, аж поки не
доп'явся до крiсла. У ньому вiн укляк непорушне, i бубенцi вгамувалися.
Прокуратор та його дружина мовчки тупили очi на це розцяцьковане опудало з
ледь прихованою зневагою.
Святенник теж позирав на латинян з тамованою вiдразою.
Цей римлянин з непристойно коротким волоссям, з голим обличчям, з його
нiби стесаним носом, що незугарне продовжував лiнiю лоба, з його вузьким,
наче щiлина, ротом i важкою, мов каменюка, щелепою виглядав потворно.
А його дружина?
Хiба цю дебелу, як вежа, iстоту з холодними рисами обличчя i потужною
статурою ратоборця можна вважати жiнкою? ту б тримати в гуртi тягловоу
худоби - ось де цiй римлянцi мiсце! Хiба уу можна порiвняти з сврейськими
жiнками - гарячими, мов вогонь, тендiтними, як iграшки, нiжними, наче
квiти? рврейки дозрiвають на дванадцяту весну, коли душа ще не уражена
грiхом, а плоть - хтивiстю. У своу дванадцять весен вони йдуть, мов агнцi
непорочнi на заклання, пiд шлюбний вiнець невинними створiннями...
А латинянки? З ухнiми тренованими фiзичними вправами ручиськами, що
годнi залюбки звернути шийнi м'язи або придушити....
Вiд цих думок Аннан аж гидливо затрусив фарбованою червоною цаповою
бородою.
- За нашими звичаями не мiсце нечистiй жiнцi серед чистих чоловiкiв! -
не стримався вiн. - Ребро [за сврейськими племiнними сказаннями, бог
сотворив жiнку з ребра чоловiка] - нiкчемна частина цiлого.
В опуклих очах Клавдiу Прокули блакиттю палахнули крижанi блискавки.
Проте грiм не вiдповiв на образу. Вона, тримаючи свос слово, тiльки
вимогливо звела холоднi очi на Понтiя Пiлата.
- Звичау слiд шанувати, - сухо зазначив прокуратор. - Це шанування