"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Зорянi мандри капiтана Небрехи" - читать интересную книгу автора

Магiстр захвилювався.
- Ясно навiщо: якби я не тримав його у секретi, грошi швидко впали б до
цiни битих черепкiв. А яким побитом я придбав би тодi необхiднi речовини для
елiксиру? I кому б тодi був потрiбен фiлософський камiнь?
- А навiщо вам фiлософський камiнь, коли ви маєте нерозмiнний
карбованець? - з'ясовував я.
- Боже мiй, ви як мала дитина - "навiщо" та "навiщо"! Ясно навiщо: я б
до самої смертi не встиг би намiняти таку купу грошей, щоб купити усiх
можновладцiв. Отже, знову ж таки, щоб з успiхом провести цю грандiозну
фiнансову операцiю, необхiдно зварити елiксир!
Вiн недбало кинув нерозмiнний карбованець на стiл i обома руками пiдняв
келих.
Химернi логiчнi вправи магiстра Кiмiхли навели мене на тривожнi
роздуми. Чи не божевiльний вiн? Певно, божевiльний! З'їхав з глузду на iдеї
свiтового панування. Iнакше навiщо супер-кiберовi було посилати мене сюди?
Тiльки божевiльний може опинитися у категорiї сущого, що насправдi не iснує.
Адже, хоч його й оточує реальний свiт, сам вiн живе у дивовижному вигаданому
свiтi.
Але, на жаль, цього дивака кинули напризволяще. Жодного санiтара!
Нiякого нагляду! Повна свобода дiй, хоч i обмежена кордонами лiтаючого
острiвця. За таких умов вiн здатен накуховарити бозна-що. Хто його знає,
можливо, Кiмiхла оце тримає череп не з молодiжним напоєм, а з страшною
отрутою? Жах! Ще сконає, i мене ж звинуватять, що я був тут присутнiй i не
запобiг безглуздому самогубству. Вiд цих думок у смердючiй атмосферi
лабораторiї менi почали вчуватися пахощi гiркого мигдалю, якi, як вiдомо,
властивi смертоносному цiанiстому калiю.
Я вирiшив будь-що запобiгти страшнiй трагедiї.
- Слухайте, магiстре, - почав жахати його, - а раптом у вас у руках не
елiксир, а звичайна отрута? Звiдки ви знаєте, що ви наварили? Чи не краще
поставити дослiд на тваринi? Дайте спочатку напитися хоча б козi. Тодi
побачимо...
- А це iдея! - пожвавiшав Кiмiхла. - Але не думайте, що ви мене
налякали. Це справжнiй алхiмiчно чистий непiдробний елiксир. Я варив його не
навмання, як ви гадаєте, а за формулою безсмертя, яку шукав десять довгих
рокiв...
- Де ж вона - оця формула? - вигукнув я, радiючи, що зараз усе
з'ясується.
- Хе-хе-хе, де формула, питаєте? - єхидно захихотiв магiстр. - Формулу
вам не побачити, як власнi вуха! Рукопис з божественним рецептом елiксиру
молодостi я здав до надiйної схованки з єдиною умовою, щоб її вiддали тiльки
у мої власнi руки. Але ходiмте до кози. Хай живе стара, бо менi ще до бiса
роботи, а я над усе люблю козяче молоко.
Кiмiхла хлюпнув у миску омолоджувального напою, i ми вийшли надвiр.
Пронизливий холодний вiтер хилив дерева. Чорна безодня велетенської
хмари час вiд часу спалахувала слiпучим мереживом. блискавок. Коза жалiбно
мекала.
Кiмiхла поставив перед нею миску i з несподiваною лагiднiстю погладив
по її збитiй у бруднi ковтуни шерстi. Коза нахилилася до миски i почала
жадiбно сьорбати алхiмiчну рiдину. Все висмоктала!
I тут сталося диво. За кiлька секунд перед нами жваво стрибало бiленьке