"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Зорянi мандри капiтана Небрехи" - читать интересную книгу авторапрудке козеня! Тiльки обiрвана мотузка ще телiпалася на його тонкiй шиї, як
речовий доказ неймовiрної подiї... - Вiват! - несамовито загорлав магiстр, недоладно вимахуючи руками. - Вiват! Вiват! Вiват! Вiн пiдхопив козеня на руки, нiжно притиснув до грудей i, кумедно пiдстрибуючи, помчав до хати. Я зарипiв за ним слiдом. "Тисяча астероїдiв! - вилаявся в душi я. - I отаку генiальну людину тримають по сутi у в'язницi. Та ще, замiсть сучасних приладiв, пiдсунули середньовiчне начиння! Нема ж нiчого дивного, коли за таких жахливих умов людина трохи спричиниться i почне варнякати про свiтове панування або трьох осоружних китiв..." Магiстр випустив козеня на пiдлогу i тремтячими руками схопив людожерський келих. Обидва його ока - природне i штучне - палали з однаковою iнтенсивнiстю. Вiн пiднiс мiсткий череп до рота i жадiбно висьорбав все до останньої краплi. Я вже був готовий до миттєвих перетворень i тому дивився на всi очi, щоб не проминути й найменшої подробицi. Борода у нього почала густiшати i вкорочуватися... Кiлькiсть зморщок на обличчi значно поменшала... Стан розiгнувся... Нараз сталося зовсiм неочiкуване - з його очницi випало штучне око i покотилося по пiдлозi. А на мене дивилося два нормальних людських ока! Атож, магiстр Кiмiхла дивився на мене! I в його очах свiтилася неприхована погроза! - Хто ви? - пiдозрiло запитав вiн, озираючи мене поглядом з нiг до голови, нiби вперше побачив. - I як ви сюди потрапили? Невже забули? Ви ж самi п'ять хвилин тому розповiдали менi про фiлософський камiнь та елiксир молодостi... - Який фiлософський камiнь? - похмуро вирiк вiн i кинув швидкий погляд на лицарськi обладунки. - Який елiксир молодостi? Як я мiг розповiдати про те, про що й сам не маю найменшого уявлення? - А це що? - я тицьнув пальцем у бiк нерозмiнного карбованця. В очах магiстра спалахнула непоборна лють, його сухе обличчя спотворила огидна гримаса. Вiн рвучко стрибнув до столу i судорожне затиснув нерозмiнний карбованець у руцi. - Триклятий шпигун! - злiсно просичав вiн. - Мерзенний зраднику! Ти, повзучий гаде, помилився, бо прийшов по секрети, яких я ще не маю... Але це остання помилка у твоєму злочинному життi! Вiн кинув карбованець у дiрку в мантiї i схопився за музейнi обладунки. Надiв на себе панцир, влiз у залiзну спiдницю, оперезався пудовим мечем i, зловiсно посмiхаючись, почав натягати iржавi рукавички... - Я поховаю свої таємницi разом з тобою, пройдисвiте! - мстиво пообiцяв вiн. Я про всяк випадок позадкував до дверей. Але ця зустрiч таки мало не скiнчилася трагiчно: я ступив протезом на штучне око магiстра i ледве не впав. А якби впав, то, будьте певнi, вже не пiдвiвся б, - знавiснiлий Кiмiхла, безумовно, скарав би мене. - Боронися, нiкчемний виродку! - заревiв магiстр, аж захлинаючись вiд гнiву. |
|
|