"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Зорянi мандри капiтана Небрехи" - читать интересную книгу автора

прудке козеня! Тiльки обiрвана мотузка ще телiпалася на його тонкiй шиї, як
речовий доказ неймовiрної подiї...
- Вiват! - несамовито загорлав магiстр, недоладно вимахуючи руками. -
Вiват! Вiват! Вiват!
Вiн пiдхопив козеня на руки, нiжно притиснув до грудей i, кумедно
пiдстрибуючи, помчав до хати. Я зарипiв за ним слiдом.
"Тисяча астероїдiв! - вилаявся в душi я. - I отаку генiальну людину
тримають по сутi у в'язницi. Та ще, замiсть сучасних приладiв, пiдсунули
середньовiчне начиння! Нема ж нiчого дивного, коли за таких жахливих умов
людина трохи спричиниться i почне варнякати про свiтове панування або трьох
осоружних китiв..."
Магiстр випустив козеня на пiдлогу i тремтячими руками схопив
людожерський келих. Обидва його ока - природне i штучне - палали з однаковою
iнтенсивнiстю. Вiн пiднiс мiсткий череп до рота i жадiбно висьорбав все до
останньої краплi.
Я вже був готовий до миттєвих перетворень i тому дивився на всi очi,
щоб не проминути й найменшої подробицi.
Борода у нього почала густiшати i вкорочуватися... Кiлькiсть зморщок на
обличчi значно поменшала... Стан розiгнувся... Нараз сталося зовсiм
неочiкуване - з його очницi випало штучне око i покотилося по пiдлозi. А на
мене дивилося два нормальних людських ока!
Атож, магiстр Кiмiхла дивився на мене! I в його очах свiтилася
неприхована погроза!
- Хто ви? - пiдозрiло запитав вiн, озираючи мене поглядом з нiг до
голови, нiби вперше побачив. - I як ви сюди потрапили?
- Та ви що? - здивувавсь я, хоч менi вже було несила дивуватися. -
Невже забули? Ви ж самi п'ять хвилин тому розповiдали менi про фiлософський
камiнь та елiксир молодостi...
- Який фiлософський камiнь? - похмуро вирiк вiн i кинув швидкий погляд
на лицарськi обладунки. - Який елiксир молодостi? Як я мiг розповiдати про
те, про що й сам не маю найменшого уявлення?
- А це що? - я тицьнув пальцем у бiк нерозмiнного карбованця.
В очах магiстра спалахнула непоборна лють, його сухе обличчя спотворила
огидна гримаса. Вiн рвучко стрибнув до столу i судорожне затиснув
нерозмiнний карбованець у руцi.
- Триклятий шпигун! - злiсно просичав вiн. - Мерзенний зраднику! Ти,
повзучий гаде, помилився, бо прийшов по секрети, яких я ще не маю... Але це
остання помилка у твоєму злочинному життi!
Вiн кинув карбованець у дiрку в мантiї i схопився за музейнi обладунки.
Надiв на себе панцир, влiз у залiзну спiдницю, оперезався пудовим мечем i,
зловiсно посмiхаючись, почав натягати iржавi рукавички...
- Я поховаю свої таємницi разом з тобою, пройдисвiте! - мстиво пообiцяв
вiн.
Я про всяк випадок позадкував до дверей. Але ця зустрiч таки мало не
скiнчилася трагiчно: я ступив протезом на штучне око магiстра i ледве не
впав.
А якби впав, то, будьте певнi, вже не пiдвiвся б, - знавiснiлий
Кiмiхла, безумовно, скарав би мене.
- Боронися, нiкчемний виродку! - заревiв магiстр, аж захлинаючись вiд
гнiву.