"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Зорянi мандри капiтана Небрехи" - читать интересную книгу автора

Вiн схопився за меч. Та зброя не лiзла з пiхов. Певно, iржа добре їх
зцементувала. Це мене i врятувало. Поки Кiмiхла, червонiючи вiд напруги,
смикав меча, я схопив його штучне око i з усiєю можливою швидкiстю
пошкандибав до крилатого екiпажа.
Раптом за моєю спиною пролунав моторошний звук. Це меч нарештi зi
скреготом вилiз з пiхов.
Я буквально впав у колiсницю i хрипко гукнув вiзниковi:
- Рушай!
Його не довелося двiчi запрошувати. Очевидно, мав досвiд. Вiн пiдвiв
батога i лунко ляснув по крупах застояних пегасiв.
Останнє, що я бачив, це магiстра, який вимахував довжелезним мечем i
дико волав:
- На палю зрадника! На багаття!
Розстебнутi обладунки гримiли на ньому, як консервнi бляшанки на
опудалi...
...Супер-кiбер з ГУВОКОТУМСО ТТ зустрiв мене зi спiвчутливою посмiшкою:
- Ну що? Бачили таке, чого нема?
- Бачив, хай йому грець! Але чому ви вважаєте Кiмiхлу тим, чого нема?
Правда, магiстр - людина з дивацтвами, але ж вiн справдi винайшов цiкавi
речi!
Робот сумно заблимав рiзноколiрними лампочками.
- Кожнi десять рокiв, - проказав вiн, - старий вiддає нам на схованку
пухкий рукопис i ставить умову, щоб вiддали його тiльки йому особисто. У
нашому архiвi нинi зберiгається цiла купа абсолютно тотожних рукописiв
Кiмiхли, загальний тираж яких вже становить 217 примiрникiв.
- Чому ж магiстр по них не приходить?
- А вiн i не може прийти. Елiксир щоразу вiдкидає його на десять рокiв
у минуле, тобто у той час, коли вiн тiльки починав дослiджувати проблеми
вiчної молодостi. I вiн щоразу точно у десятирiчний строк робить той самий
винахiд. Ми маємо 217 рукописiв, отже, Кiмiхла займається даремною працею
вже 2170 рокiв. Вiн те, чого нема, бо хоч iснує поряд з нами, але живе
уявленнями страшенно далекого минулого. Це постiйно iснуючий анахронiзм,
живий безглуздий вiчний двигун.
Робот присунувся до мене i з щирим жахом додав:
- Уявляєте, що сталося б, якби люди скористалися цим божевiльним
винаходом? Людство весь час тупцювало б на мiсцi, поступ свiжої думки вмер
би. I нинi навiть нас, роботiв, не було б! Який жах, який жах! То що,
запишете нам подяку у книгу скарг! За зразкову обслугу?
- Атож, юначе! Поки той безсмертний кандидат у володарi свiту даремно
намагається запанувати на мiфiчному диску, що тримається на трьох китах,
його живi спiввiтчизники заволодiли Всесвiтом!!!
З усього було видно, що цi спогади страшенно розхвилювали завжди
спокiйного капiтана Небреху. Вiн навiть забув палити i лише тепер пiдсунув
до себе люльку i гаман. А коли запалив, то хитро примружився i закiнчив свою
карколомну розповiдь цiлком пристойним космiчним жартом:
- Єдине, що мене непокоїть: чи не подорожую я, сам того не вiдаючи, по
око спричиненого магiстра кожного десятирiччя? Якщо воно справдi так, то
лише за оцим маленьким сувенiром я торував космiчнi путiвцi 217 разiв? Ви
можете це збагнути?