"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Зорянi мандри капiтана Небрехи" - читать интересную книгу автора

нишпорить по всiх закутках i ще мас нахабство запитувати:
- О вельмищедрий капiтане, чи дозволите ви менi приєднати до музейної
колекцiї ще оцей справжнiй зуб справжнього дракона? Здасться, ви привезли
його аж iз Магелланової Хмари?
У вiдповiдь бравий капiтан тiльки понуро заскреготав зубами i цвяхами.
- Щиро дякую! - по-театральному вклонився Небресi музейний домушник. -
Я думаю, мiй любий капiтане, що ви не будете заперечувати, якщо я приєднаю
до колекцiї також вiдомий вам глечик з курявою Чумацького Шляху?
Капiтан аж застогнав крiзь цвяхи вiд безсилої лютi.
- А "Цiкава арифметика" з Кiбери? Хiба можна забути про неї? Хiба ж
буде повною наша колекцiя без цiєї поцупленої у роботiв релiквiї?
Звичайно, капiтан тiльки й мiг, що з обуренням пихкати своєю прокуреною
люлькою. А пiдступний експропрiатор зухвало вважав це вимушене мовчання за
незаперечний знак згоди.
Та мушу визнати, що з сувенiрами вiн поводився дуже обережно. Перед тим
як вкинути якусь рiч у ненажерливу пащеку торби, вiн дбайливо, наче мати
дитину, сповивав її м'якою хлорелою. Одразу було видно, що грабує не темний,
неосвiчений варвар, а закоханий у своє дiло ерудит. Саме за цю благородну
вiдданiсть iнтересам науки капiтан Небреха згодом вибачив йому.
Тим часом ерудований злодiй закинув натоптану торбу за плечi i чкурнув
до дверей. Бачили б ви, як вiн остовпiв, коли зненацька тицьнувся носом у
мою грiзну постать! Очевидно, в той трагiчний для Музею космiчних мандрiв
момент я видався йому живим уособленням морального кодексу.
- Умiв красти, умiй i очима лупать! - суворо насварився я на нього
пальцем i повчально докинув: - Лiпше їсти хлорелу i пасту, та чужi сувенiри
не красти!
Поки я сповiдав науковця, капiтан Небреха влучним ударом загнав у стiну
останнього цвяха, надiйними морськими вузлами прив'язав до лопати строкату
стрiчку i врочисто повiсив цей непоказний садовий iнструмент на стiну.
Вiдтак спустився з надхмарних висот, кинув на свою роботу оцiнюючий
критичний погляд i, вельми задоволений, весело замугикав собi пiд нiс
командорський марш.
Мене оця незрозумiла примха капiтана вразила, як колись його звичка
палити перед грубкою. Спiйманий на гарячому фахiвець теж роззявив рота.
Так! Якби Небреха оздобив вiтальню важким намистом якiрних ланцюгiв,
зубастими щелепами тигрової акули або хай навiть потворною мумiєю бридкого
восьминога, я i бровою не повiв би. Але на виднотi почепити звичайнiсiньку
лопату! Та ще серед космiчних скарбiв, яким цiни немає! I хоч би новеньку, а
то бувалу в бувальцях...
- Капiтане, - з подивом запитав я, - навiщо ви повiсили таку сумнiвну
прикрасу?
Капiтан Небреха неквапливо вибив на тверду, як копито, долоню попiл з
люльки i лише тодi загадково вiдповiв:
- Якби наш вчений друг знав iсторiю оцiєї, як ви цiлком правильно
визначили, прикраси, вiн би сьогоднi не гарячкував, а терпляче чекав бiльш
слушної нагоди...
Вiд цiєї багатообiцяючої тиради нашого вченого друга кинуло у пекучий
жар. Я побоювався, що вiд спопеляючого сорому у нього займеться волосся, i
мимоволi почав шукати очима вогнегасник.
- Авжеж, - наполiг капiтан Небреха, - якби не оця лопата, наш вчений