"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Зорянi мандри капiтана Небрехи" - читать интересную книгу автора

врятувати життя капiтана! Та рiшення моє було непохитне. На це я мав досить
пiдстав.
Звiсно, я й вигляду не подаю, що його слова зачепили мене за живе, а
спокiйно, як малiй дитинi, пояснюю:
- З усякого правила, Азимуте, є виняток. З цiєю аксiомою тебе мусили
познайомити ще у середнiй школi. А подорож на лiках та одеколонi - це просто
нечуваний у моїй багаторiчнiй практицi виняток. Давай розглянемо цю проблему
з усiх бокiв, як тверезi люди. Щоб за таких нiкчемних запасiв палива щасливо
дiстатися до Плутона, коробку слiд зробити легенькою, як пiр'ячко, щось на
зразок порожнього бiдона. Усе зайве - за борт! Висновок - один з нас...
- Я! - знову на тiй же дражливiй нотi, як зiпсована грампластинка,
заволав Азимут. - Я зайвий!
- Нi, Азимуте, - змушений був засмутити його, - зайвий на борту я! На
це є два докази, жоден з яких ти не в силах спростувати. По-перше, я,
нiвроку, важчий за тебе. А це зараз мас вирiшальне значення. По-друге, ти
собаку з'їв у штурманськiй науцi. Думаєш, я забув твою пригоду у сузiр'ї
Псiв?
Але, мабуть, мiй вiрний штурман i досi пручався б десь на кордонах
Сонячної системи (хлопець вiн впертий!), якби я власноручно не нашкрябав
вiдповiдний наказ по коробцi. У параграфi першому я безжально списав себе за
борт, як непотрiбний баласт, а в параграфi другому по самi вуха навантажив
Азимута вiдповiдальнiстю за все. Вiдтак прикнопив наказ перед очi
штурмановi. Оскiльки вiн дисциплiнований, все й уладналося.
Авжеж, залишивсь я в чорнiй безоднi на самотi. Тiльки й побачив, з якою
скаженою швидкiстю чкурнула дбайливо випотрошена коробка до найближчої
планети.
А загалом я влаштувався непогано. Розвалився на колодi, люльку
посмоктую, щоб на випадок метеоритного бомбардування утворити навколо себе
стiйку тютюнову атмосферу. Знаєте, завбачливiсть нiколи не завадить, а
вiдомо ж, що це найбiльш надiйний захист, бо в атмосферi метеорити
моментально згоряють.
А навкруги, куди не кинь оком, казкова картина. Жовтi, оранжевi,
червонi, блакитнi i бiлi зiрки водять невпинний космiчний танок. Кудлатi
комети влаштували пустотливi перегони.
Одна незручнiсть: з правого боку сонечко пiдсмажує, а з лiвого -
одвiчний мороз пече. Як бiля вогнища взимку. Та й це скоро минулося, бо мої
боки незабаром припорошило пристойним шаром космiчного пилу. А пил, самi
знаєте, поганий теплопровiдник.
Натоптав я люльку свiженьким тютюном, старанно розпалив її та й, сам не
знаю як, задрiмав.
Так от. Довго спав чи мало, коли чую, хтось човпеться на менi.
Розплющив я очi - нiчого не бачу. Страхiтлива темрява поглинула весь
Всесвiт! Жодної зiрки. Жодної комети. Жодного променя свiтла. Тiльки похмура
зловiсна темрява. Спробував було протерти очi, та з жахом пересвiдчився, що
не можу й пальцем ворухнути. Лежу безпорадний, як немовля у пелюшках.
Сили небеснi!!! Невже я отак акуратно проспав досi не бачену страшну
всесвiтню катастрофу?!
Добре, хоч люлька ще курилася!
Я нервово затягнувся i знову заплющив очi, щоб не бачити цього
кошмарного поховального мороку. I раптом почув слабенький, наче крiзь вату,