"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Зорянi мандри капiтана Небрехи" - читать интересную книгу автора

голос Азимута.
- Капiтане, ау! - ледь чутно волав мiй вiрний штурман.
Це мене ще бiльше вразило. Я ж добре вивчив усi регiстри Азимутового
голосочка. Коли загорлає на повну потужнiсть, то вiд радiоперешкод хриплять
приймачi на всiх планетах.
А тут - ледь чути!
"Що ж трапилося? - тривожно розмiрковував я. - Якщо Азимут живий i
здоровий (а це факт, який кричить сам за себе!), то, мабуть, всесвiтньої
катастрофи не було. Але чому ж тодi я нiчого не бачу? Хто обхопив мене так
щiльно, що я не годен i ворухнутися? I, нарештi, хто отак нахабно човпеться
на менi?"
Аж раптом страшна думка блискавкою пронизала мiй мозок.
Невже, поки я спав, мене вiд бушприта до клотикiв, по всьому рангоуту,
припорошило грубезним шаром космiчного пилу? Невже я опинився у ядрi
новонародженої планети? Невже оце мiй штурман Азимут блукає по планетi
Небресi i шукає свого капiтана?
Атож, то було моторошне прозрiння!
Мiй тренований мозок послужливо нагадав, що навiть земної поверхнi,
незважаючи на багатокiлометрову атмосферу, щороку досягає три тисячi тонн
космiчного пилу. Правда, для Землi це минає непомiтно, бо уся ця пилюга
розпорошується на площi понад п'ятсот мiльйонiв квадратних кiлометрiв. Але
для моїх, порiвнюючи з рiдною планетою, карликових габаритiв й пiвдесятка
тонн було цiлком досить.
Мушу ще раз нагадати: якби я за тих обставин розгубився хоч на хвилину,
ви б зараз не слухали теревенi старого капiтана. Згодом Азимут визнав, що
саме тiєї вирiшальної хвилини вiн ладнався стартувати з невiдомої планети i
облетiти усю навколосонячну орбiту, на якiй я мав його чекати. Зрозумiло, у
цьому прикрому випадку я б навiки захряс у надрах новоутвореного небесного
тiла.
Я лихоманкове шукав порятунку з цiєї пастки.
Та порятунку не було. "Нiчого, капiтане, - як можу, втiшаю сам себе, -
буває гiрше. У тебе є хоч остання розрада - люлька..."
I тут мене наче осяяло.
Люлька!
Ось що мене порятує!
Адже коли вона куриться, значить, її кратер ще виглядає на поверхню
планети!
Кожен бачив, як курцi з досвiдом умiють випускати дим на замовлення - i
струмочком, i кiльцями. А я в цiй галузi мав неабиякий стаж. Складнiсть
полягала лише у тому, що я мусив жонглювати димом не з рота, а безпосередньо
з люльки. Та все буде гаразд, якщо Азимут не заплющуватиме очi в отруйнiй
тютюновiй атмосферi планети.
Ну, зосередив увагу i почав: випустив три струмочки, потiм три кiльця,
а тодi ще три струмочки. Зачекав трохи i знову повторив у такiй же
послiдовностi. А хто ж з мiжзоряних мандрiвникiв не знає цього умовного
сигналу бiди? Його запровадили ще у добу вiдважних мореплавцiв. От тiльки
непокоїло, чи не ловить Азимут гав i чи вистачить у люльцi тютюну на
сигналiзацiю?
Та, на щастя, пiд час спiльних мандрiв я таки привчив Азимута
спостерiгати i самостiйно мислити. Ледве вiн побачив димову перiодику, як